Група депутатів днями подала до Верховної Ради законопроект, який би дозволяв полювати на заповідній території. Хтозна, як до нього поставляться їхні колеги. Ідея більш ніж сумнівна, хоча також має своїх прихильників.

Наразі, за словами заступника начальника Головного управління лісомисливського господарства у Чернівецькій області Валерія Кашпора, проблем із дичиною, яка б змушувала шукати щастя у заповідниках, мисливці Буковини не мають. Свідчення цього – їхні трофеї. З дозволених до відстрілу за сезон 34 оленів упольовано 15, з 270 козуль – 190, із 269 диких свиней – 114. І це ще не все, позаяк до закінчення мисливського сезону залишилося два тижні, тобто люди з рушницями вийдуть на полювання чотири рази.

Попри такі відчутні втрати, популяціям диких тварин мисливці не зашкодять, переконує В. Кашпор. Ліміт на відстріл дичини визначають пропорційно даним таксації лісових мешканців. Тому цифру дозволених до полювання тварин наперед зважують і узгоджують з природоохоронною службою. Бо як не крути, мисливство дає добрий зиск лісомисливським господарствам. Нині це справа дорога, однак чоловіків з рушницями дорожнеча не зупиняє. З майже шести тисяч реєстрових мисливців Буковини ліцензії на сезон придбала половина з них, каже В. Кашпор. А ще ж потрібно заплатити за номер, інші послуги, а в разі доброї удачі – за трофей. В останньому випадку виплата може скласти кілька тисяч гривень. Так, цього сезону за оленя з розлогими рогами щасливому мисливцю довелося викласти 5 тисяч гривень, іншому за 170-кілограмового вепра – 2,5 тис. гривень.

Автор: Анна ГАРГАЛЯ
Источник: Від і до, 16.12.2010

Два нових спортивно-мисливських комплекси з'являться в Харківській області. Про це 16 грудня на засіданні комісії з питань паливно-енергетичного комплексу, житлово-комунального господарства, промисловості, будівництва, транспорту, доріг і зв'язку Харківської облради повідомив перший заступник начальника Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства Олександр Попов. За його словами, мисливські підприємства планують створити ТОВ "Флора-1" (у Вовчанському р-ні) та підприємство "Червонодонецьке" (Балаклійський р-н).

Як відзначив О.Попов, "Флора-1" збирається вилучити у Харківського обласного відділення Українського товариства мисливців і рибалок 5 га земель, а "Червонодонецьке" - 4,8 га. Є згода суспільства мисливців, яке не заперечує передати свої землі іншим користувачам. Нові користувачі планують розводити на своїх територіях дичину (в основному - кабанів, а також оленів і косуль).

За словами О.Попова, зараз товариству мисливців і рибалок належить 88% лісових угідь області, а за законодавством в одного користувача їх повинно бути не більше 35%. В області проводиться робота, щоб скоротити кількість земель товариства.

Комісія вирішила винести питання про створення спортивно-мисливських комплексів на розгляд сесії облради, призначеної на 23 грудня.

Довідка "SQ". У Харківській області зареєстровано 15 користувачів мисливських угідь - юридичних осіб, площа займаних ними угідь складає 2,6 тис.га. Харківське обласне відділення Українського товариства мисливців і рибалок користується 2,28 млн.га мисливських угідь, держпідприємства Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства - 72,2 тис.га, Харківська гарнізонна організація товариства військових мисливців та рибалок - 88 тис.га, інші організації мисливців - 196 тис.га.

Автор: Олексій Грищенко
Источник: "STATUS QUO", 16.12.2010



Дмитро Табачник позбавив “Розточчя” статусу заповідника. Екологи вважають цей крок незаконним і вирішуватимуть справу в суді

Українські екологи всерйоз перейнялися реформою заповідника “Розточчя”. Одним бездумним розчерком пера міністр освіти і науки України спробував закреслити чверть століття історії охорони природи на Головному європейському вододілі. Першого листопада цього року Дмитро Табачник підписав указ №1032 про “Реорґанізацію Природного заповідника “Розточчя” при Національному лісотехнічному університеті України” і перетворив його у звичайний структурний підрозділ університету. Причиною нібито стало зауваження КРУ про “нецільове витрачання коштів”. Натомість юристи стверджують, що реорганізовувати заповідник – не міністерська справа, і вже подали на Дмитра Табачника у суд.

Немає структури – немає проблеми

Екологи побоюються, що скасування статусу заповідника Дмитром Табачником поставить хрест на унікальній природі, а Європа може відмовитися від співпраці з Україною у рамках Міжнародного проекту зі створення Біосферного резервату на українських та польських теренах „Розточчя під егідою ЮНЕСКО”. У самому заповіднику розводять руками, закону постійно дотримувалися, однак через результати однієї із перевірок Контрольно-ревізійного управління України доведеться втратити статус юридичної особи. Восени цього року під час чергової перевірки КРУ звернуло увагу міністерства на те, що заповідник фінансується за програмою підготовки кадрів, і виписало догану за “нецільове витрачання бюджетних коштів”. За словами Ярослава Бовта, директора природного заповідника “Розточчя”, це мало спонукати посадовців просто змінити програму фінансування території. Однак, Дмитро Табачник вирішив піти максимально простим шляхом – немає структури – немає проблеми – і просто реорганізував заповідник у структурний підрозділ університету.

– Насправді ми готуємо фахівців, – розповідає “Пошті” Ярослав Бовт. – Ми – науково-дослідна установа, проводимо еколого-просвітницьку діяльність. Територія стає базою практик для студентів з усієї України. Думаю, у нашому випадку слід просто змінити програму фінансування, а не скасовувати статус.

Підтримують думку директора і у самому Національному лісотехнічному університеті України. Григорій Криницький, професор, завідувач кафедри лісівництва НЛТУ, зауважує, що розпорядження міністра не відповідає українському законодавству. Адже міністр не має права позбавляти заповідник статусу юридичної особи, це може зробити тільки Президент. Будучи самостійною одиницею, заповідник “Розточчя” мав право на господарську діяльність, тепер це право він може втратити.

– У цілому ми вважаємо, що цього не слід робити. Ми втратимо один із найвагоміших природоохоронних заповідників, – каже Григорій Криницький.

До Фемідипо справедливість

Екологи переконані, що опускати руки не можна, і планують шукати справедливості у судах.

– Ми подали в суд на Дмитра Табачника, оскільки його указ суперечить законодавству. Коли він підписав указ №1032 про “Реорґанізацію Природного заповідника “Розточчя” при Національному лісотехнічному університеті України”, то перетворив його у структурний підрозділ університету. Сумнівно, що за таких умов природу пильнуватимуть так, як раніше. Окрім того, міністр грубо порушив ст. 5 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”, згідно з якою природні заповідники в нашій державі є юридичними особами, а також – ст. ст. 51, 52, 53, 54 цього Закону, згідно з якими право реорганізовувати заповідник має лише Президент України за згодою Міністерства природи, – розповів “Пошті” Володимир Борейко, директор Еколого-культурного центру.

Перше засідання суду відбудеться у січні, а статус юридичної особи зберігають за заповідником до березня. До речі, це не перший судовий процес Еколого-культурного центру та Дмитра Табачника. Цьогоріч екологи боролися за введення екологічної етики у навчальних закладах і виграли справу!

Посягання на природу

У цьому році це вже не перша спроба зазіхнути на природоохоронні території в Україні. Спершу керманичі країни критикували національні парки “Білобережжя Святослава” і “Бузький Ґард” (Миколаївська обл.), які вдалось відстояти громадськості, потім Президент України Віктор Янукович таки ліквідував Сіверсько-Донецький національний парк (Луганська обл.), а депутати водночас хотіли дозволити полювання у біосферних заповідниках.
До речі, в історії були аналогічні трафунки з позбавленням заповідників статусу, тільки за Сталіна. Він змінив статус 100 заповідників, 20 з яких були в Україні. Відтоді Україна повільно надолужує втрачене, приблизно раз на рік створюючи заповідні зони. Минулоріч екс-Президент Віктор Ющенко підписав близько тридцяти указів, згідно з якими в Україні мали з’явитися нові заповідники та національні парки. На жаль, послідовники не підтримали ініціативу попереднього глави держави, і справа завмерла.

Довідка

“Розточчя” – природний заповідник у Львівській області, створений у 1984 р. із метою збереження та наукового вивчення унікальних ландшафтів українського Розточчя. Займає площу 2 084,5 га. Особливістю рослинності заповідника є те, що тут перекриваються ареали більшості основних євразійських видів дерев і чагарників. Лісові масиви становлять 92%, а лучна, болотна і прибережно-водна рослинність – лише 8%.

Положення Розточчя на стику трьох флористичних областей – Карпат, Полісся та Поділля – зумовило високу насиченість території різними за походженням та віком видами рослин: ялиці білої, ялівцю звичайного (північно-східна межа поширення); вільхи сірої, фіалки білої (північна); бука лісового, рясту порожнистого (південно-східна) та багна болотного, верби мирзолистої, журавлини болотної (південна). У заповіднику налічують 885 видів судинних рослин, 212 – мохоподібних, 65 – лишайників, 20 – синьо-зелених водоростей. До Червоної книги України занесено 28 видів судинних рослин.

Автор: Мар'яна Вербовська
Источник: Львівська пошта, Вівторок, 22 грудня, 2010 року, № 143 (1028)

Обыкновенный шакал никогда не обитал в Украине, что подтверждается отсутствием здесь его палеозоологических остатков. В первой половине ХХ ст. в Европе он встречался лишь на территории Албании, Греции, Болгарии и бывшей Югославии. Известны заходы отдельных животных из этого района в Венгрию, Румынию и даже Молдову (г. Сороки, 50-е годы), но нигде шакал не образовал постоянных очагов обитания. Его ареал продолжал сокращаться, и поэтому, сначала в Албании и Сербии, а в 1962 г. и в Болгарии, на этот вид была запрещена охота. Здесь также стали проводиться работы по улучшению защитных условий в местах обитания шакала путем создания хвойных насаждений. Вскоре численность шакала существенно возросла, и с начала 80-х годов он стал регулярно проникать в Венгрию, с 1987 г. — в Италию и Австрию, с 1989 г. — в Македонию и Румынию, а с 1997 г. — в Украину. Сейчас в Европе шакал встречается в 14 странах (Австрия, Албания, Болгария, Венгрия, Греция, Италия, Македония, Молдова, Румыния, Сербия, Словения, Украина, Хорватия и Чехия).

Впервые пребывание шакала на территории нашей страны установил научный сотрудник кафедры зоологии Одесского национального университета Николай Роженко, который 13 марта 1998 г. на трассе Одесса — Рени, между с. Маяки Беляевского района и с. Паланка (Молдова), обнаружил погибшего от столкновения с автомобилем шакала. С этого времени начался процесс формирования юго-западного очага обитания вида. Позже именно этот зоолог изучил распространение шакала в Одесской области и особенности его проникновения в Украину. Стало известно, что первоначально в дельте Днестра поселилось 2 пары животных: у одной самки в 1998 г. был зарегистрирован выводок, а другая самка погибла. Сейчас в Одесской области обитает не менее 150 шакалов, которые встречаются в Беляевском, Килийском, Ренийском и Саратском районах.

Другим очагом обитания шакала, близким к границам Украины, был Кавказ. В ХІХ ст. выселявшихся отсюда зверей отмечали у Ставрополя, Тамбова, в дельтах рек Волги, Кубани, Дона и даже в Крыму. Впрочем, возможность проникновения шакалов в Крым была отвергнута маститыми московскими учеными, а зря…

В 1950—1960-х годах область обитания и численность шакала на Кавказе очень сократились, причиной чего считали высыхание Каспия и сокращение площади тростниковых зарослей. Однако, в 70-х годах ХХ ст. этот процесс сменился на быстрый рост численности, который привел к интенсивному расселению шакала и расширению ареала. Вскоре шакал появился в Кубанских плавнях, где для этого зверя имелись соответствующие условия. Отсюда, по сведениям охотоведа Керченской городской организации УООР Бахтияра Кулиева, зимой 2001/02 г. шакалы по льду перешли Керченский пролив и проникли в Крым на морскую косу Тузла. С первых дней появления они стали нападать на домашнюю птицу, а в апреле 2002 г. задушили в загоне 26 ягнят. Позже одного шакала удалось добыть — он оказался взрослым, нормально упитанным самцом. Этот случай свидетельствует о возможности проникновения шакала непосредственно на Крымский полуостров и о вероятности его заходов сюда в прошлом. Из кавказского очага шакал проник в низовья Дона, а отдельные мигранты — в угодья Артемовского района Донецкой области, где в феврале 2003 г. многим отечественным охотникам во время охоты на волка удавалось добыть двух-трех шакалов.

В настоящее время шакал после интенсивного расселения по долинам рек Сирет и Прут (Румыния) появился и на территории Черновицкой и Закарпатской областей. Уже сейчас он обитает в южных районах Донецкой и Луганской областей.

Причины современного расширения ареала шакала неизвестны. Скорее всего, это связано с длительной его охраной в одних местах и снижением пресса охоты — в других. Возможно, это также связано с естественной цикличностью популяций вида, ведь расселение животных, которое началось в 70—80-х годах ХХ ст., наблюдалось одновременно на Балканах, Кавказе и в Туркмении.

Внешний вид и биология шакала

По внешнему виду шакал похож на волка, но значительно уступает ему в размерах, он немного ниже на ногах, имеет сравнительно длинное туловище и короткий хвост. Длина тела самцов составляет 71—85 см, а масса — 6,3—13,7 кг. Хотя считается, что самки несколько меньше самцов, размеры двух животных из Одесской области были большими: длина тела — 94,1 см и 82 см, а масса тела — 11,5 кг и 13 кг.

Голова у шакала небольшая, морда — узкая и острая, уши относительно крупные — округленные и расставлены шире, чем у лисицы; сверху они покрыты шерстью бледно-ржавого цвета. Хвост имеет 24—25,5 см в длину — его конец почти достает до пятки зверя или заходит за нее. Все 12 исследованных животных из Украины имели абсолютно идентичный грязновато-серо-рыжий грубый мех с темно-серым крестообразным рисунком на плечах и почти черной полосой на спине и хвосте.

Шакалы живут парами до 12—14 лет, пока один из них не погибнет. Самец помогает самке рыть норы и воспитывать молодняк. Половая зрелость у самок наступает в возрасте 10—11 месяцев, а у самцов — в 21—22 месяца. Период гона у шакалов приходится на январь-февраль, реже — на март, а длительность беременности, как у собак и волков, — 60—63 дня. Обычно в выводке бывает от 3 до 8 щенков, чаще — 5. В 1998 г. в Одесской области были добыты беременная самка шакала с 6 эмбрионами и выводок из 4 щенков.

Основными местами обитания шакалов являются побережья водоемов с густыми тростниковыми зарослями, колючими и плотными кустарниками. Там, где нет густых лесных насаждений и водно-болотных угодий, не может быть и шакалов. В Средней Азии они часто селятся возле человеческого жилья.

По характеру питания шакал является хищником и собирателем. Он охотно ловит мышей-полевок, зайцев, фазанов, но больше предпочитает водяных крыс, ондатр и водоплавающих птиц. В местах, где шакалов не преследуют, они не боятся человека и поэтому залазят в курятники, на фермы, где давят домашних животных и наносят определенный вред хозяйству. В то же время, эти хищники очень любят фрукты, овощи, дыни, арбузы и даже могут продолжительное время питаться плодами лоха. В любое время года они едят падаль и поэтому являются носителями определенных инфекций.

Шакалы отличаются большой живучестью. 28 февраля 1999 года в дельте реки Днестр охотники добыли самку возрастом 10-12 лет, у которой на правой передней конечности имелся лишь один палец. Судя по травме, она получила ее еще в юности при попадании в капкан. Несмотря на это, самка была хорошо упитанной, а в ее желудке содержались остатки водяной крысы, водяной курочки, густеры и какой-то травы.

Шакал активен, главным образом, в сумерках и ночью. День он проводит в норах, которые обычно расположены в густых зарослях. Этот зверь может использовать норы барсука и лисицы, несколько расширив их; неоднократно выводки шакала находили в дуплах больших деревьев, упавших на землю, а также под корнями деревьев и между большими камнями. Животное имеет незначительную для хищника площадь индивидуального участка, которая не превышает 260-600 га.

Для шакала характерны нерегулярные сезонные миграции на расстояние 50-100 км и даже 1250 км от места постоянного обитания. Чаще всего такие сверхдальние забеги за границы ареала осуществляют самцы. Поэтому при добыче шакала следует обращать внимание на пол животного. В случае обнаружения взрослых самок можно предполагать обитание в этой местности и самца. Как волк и енотовидная собака, шакал часто мигрирует семьями, что дает большое преимущество во времени для освоения новых территорий.

А. Волох

кандидат биологических наук, доцент кафедры экологии и охраны окружающей среды Таврической государственной агротехнической академии, г. Мелитополь



Журналістам кількох областей України, чиновникам Держкомітету лісового і мисливського господарства України і Волинського обласного управління лісового і мисливського господарства, а також іншим учасникам виїзної колегії головного лісового відомства України, що відбулась на базі волинського господарства, навіть не могло приснитись, що їм випаде щастя із завмиранням серця помилуватись на мінімально короткій відстані стадами диких кабанів, плямистих оленів, косуль і навіть зубрів.
Одне з головних питань порядку денного колегії - стан мисливського господарства області і України, його проблеми і перспективи розвитку. Коротше кажучи, доля «братів наших менших». І, як виявилось, життя в них не надто солодке...

ГОРДІСТЬ УКРАЇНСЬКОГО ЛІСУ

Ще до світанку лісові мешканці ДП «Звірівське мисливське господарство» були підняті «по тривозі». Усе відбувалось зовсім не гірше, ніж на княжому полюванні короля Ягайла: сурмачі протрубили початок ритуалу (щоправда, без зброї) - і єгері пішли в загінку. За якихось півгодини учасники умовного полювання, стоячи в очікуванні на площадках кількох десятків мисливських веж, змонтованих на просіках лісу, змогли побачити і порахувати велику кількість лісових звірів, що пробігали мимо. Так розпочалась процедура їх обліку методом прогону і демонстрація відродження культури і традицій проведення колективного полювання в Україні.
Проблеми і перспективи розвитку сучасного мисливського господарства люб'язно погодився прокоментувати начальник обласного лісового і мисливського господарства, кандидат економічних наук, заслужений лісівник України Богдан Колісник.
- Було б добре, якби визначення поняття «Мисливське господарство» сприймалось «споживачами» природи як галузь природокористування, скерована на регулювання, збереження і збільшення мисливських тварин та раціональне використання цих ресурсів.
Світовий досвід показує, що мисливське господарство як галузь ніколи не буває рентабельним. В сьогоднішніх реаліях України бюджетні організації (контролюючі, освітянські й ін.) забезпечуються коштами в багато разів менше, ніж раніше. Внаслідок цього всередині 90-х років мисливська прикладна наука разом з підготовкою кадрів, м'яко кажучи, різко погіршилась і почала виповзати з важкого становища лише на початку вже нинішнього століття.
Але, як би там не було, волинські ліси і сьогодні ще не збідніли. Навпаки - збагатились диким звіром. Під їхнім покриттям вибрикують лосі, кабани, олені і косулі. Є й зубри - екзотичні звірі, які прийшли до нас ще з епохи голоцену. Але «завдяки» людині вони впритул підійшли, якщо не кривити душею, до крайньої межі свого перебування в цьому світі. Піти з нього їм активно допомагають браконьєри, в когорту яких нерідко потрапляють люди з вищого ешелону влади.
- Дикий звір - гордість нашої планети, але куди йому ховатись? - задає риторичне запитання головний лісівник області. - Навкруги усе належить людині. Вона може жити в пустелі, у вічній мерзлоті, в космічному кораблі і під землею, в лісовій хатинці і брудному урбанізованому місті, в Богом і владою забутому селі і в чорнобильській зоні... Людина впевнена, що на аналогічний спосіб життя здатні усі тварі земні. Ні, не здатні! Це - гострий сигнал майбутнім поколінням.

Є ЗВІР - Є ГОСПОДАРСТВО!

Усі мисливські господарства, незалежно від форми організації і власності, об'єднує одне - їх стан залежить від наявності мисливських ресурсів. Є звір - є господарство. Природно-кліматичні умови у нас в цілому сприятливі для розведення і примноження дичини. Наші угіддя можуть мати дичини в десятки, а то і сотні разів більше того, що є сьогодні в українських лісах. Але в густонаселеній державі з високим ступенем урбанізації важко досягти того, щоб було багато дичини без зусиль спеціалістів мисливської справи. Багате мисливське господарство - результат копіткої праці мисливствознавців і єгерів.
- Але ви зараз запитаєте мене: чому ж в Україні навіть найкращі мисливські господарства такі бідні? Одна з головних причин - браконьєрство,- зазначає Богдан Іванович. - Ця болюча тема довго замовчувалась, доки не стала нормою і оцінкою діяльності мисливського господарства, про роботу якого судять сьогодні по кількості складених протоколів. Позаяк статистика браконьєрства далека від правди і заснована виключно на «протокольній» системі, про розмір збитків можна судити з «успіхів» мисливського господарства України в порівнянні з передовим мисливським господарством Європи і світу. Для прикладу візьмемо Угорщину з площею мисливських угідь удесятеро меншою, ніж в Україні (4,7 млн. га проти 47 млн. га). За даними 2009 року, доходи від іноземного мисливського туризму в цій невеликій європейській державі становили 42 мільйони американських доларів, від внутрішнього полювання - 14 мільйонів, а усі доходи досягли 71 мільйона доларів США! В Україні така цифра на той же рік становила 3 мільйони доларів. Коментувати ці цифри навіть якось непристойно.

НЕ СТРІЛЯЙТЕ, ПАНОВЕ, В УКРАЇНУ!

- Все говорить за те, що ліси України повинні кишіти дичиною. Що ж заважає нашій державі мати хороші успіхи в цій галузі? - резюмує Богдан Колісник. - Заважаємо ми, люди. За що ж люди так мстять природі? Збитки, причинені браконьєрами мисливському господарству України, - велетенські.
Понад 70% сил, засобів і часу окремо взятого мисливського господарства марнуються на боротьбу з браконьєрством! Скільки корисного можна було б зробити, скерувавши ці сили і засоби в творче русло! Однак сьогодні природоохоронне і правове законодавство України не дає змоги вести цю боротьбу. Скажу більше: воно виступає «охоронною грамотою» для різного роду губителів звірів. У багатьох випадках викликана на допомогу працівникам мисливського господарства міліція демонструє свою безпомічність і відсутність прав.
Сьогодні не існує чіткого роз'яснення, хто може стати мисливцем. Володар карабіна з нарізним стволом чи п'ятизарядного німецького «Вінчестера» - це ще не мисливець, а небезпечна людина зі зброєю. Мисливство - не лише вбивство і гора м'яса. Це - ритуал, це високе мистецтво. Низька правова культура плюс відсутність елементарної внутрішньої культури людини, що взяла в руки зброю, відсутність відповідальності за вчинене - ось що нерідко править «балом» полювання.
Працівники мисливської галузі цілком втратили економічну зацікавленість в боротьбі з браконьєрством. Завдані збитки господарству компенсуються в копійках. Розміри штрафів і судових позовів далеко нижчі вартості офіційного полювання на той чи інший вид звіра. Відсутній механізм правового стягнення. Канула в Лету така дійова міра покарання, як конфіскація мисливської зброї. Органи лісового господарства, які здійснюють нагляд за дотриманням правил полювання, давно втратили право розглядати випадки грубого порушення правил полювання, а суди розглядають їх на «конвеєрі», не вникаючи в суть справи, і нерідко стають на сторону порушників. Відсутність покарання браконьєрів штовхає їх на нові подвиги і вони кожну ніч топчуть важкими «Лексусами» мисливські угіддя, знищуючи дичину.
У вітчизняного мисливського господарства виявилось багато няньок і кураторів: Українське товариство мисливців і рибалок, Державний комітет лісового і мисливського господарства, товариство військових мисливців і рибалок і ще низка організацій, яких налічується понад 90! В Україні 530 тисяч мисливців (0,9% загального населення) і ніхто не контролює дотримання ними правил і вимог, а в цілому за стан мисливського господарства спитати теж немає з кого. Пропозиція про створення єдиного державного органу по веденню мисливського господарства не була почута «зверху».
Практичний же досвід ведення мисливського господарства в країнах з високим рівнем розвитку цієї галузі свідчить про те, що всі функції по охороні, контролю і раціональному використанню ресурсів полювання варто зосередити в одній структурі, а не розпиляти по різних відомствах, нерідко - далеких від галузі. Є надія, що уряд України дослухається до порад людей, від яких у великій мірі залежить існування дикого тваринного світу.
- У Німеччині, де в міських парках гуляють олені, косулі беруть їжу з рук, а зайці стають проблемою муніципалітетів, кожна людина знає ціну живій природі, - каже Богдан Колісник. - Адже по тому, як люди цінують природу, її ресурси, як і своє життя і здоров'я, визначається рівень розвитку будь-якого суспільства.
Я б дуже просив ЗМІ донести до тих, хто протизаконно займається мисливством: не беріть гріх на душу, не ганьбіть свої імена вбивством косуль, лосів, зубрів, оленів і кабанів, беззахисних зайців і птахів - усього живого, що своєю присутністю прикрашає нашу планету Земля. Не влаштовуйте в лісі пиятику, щоб потім привезти з «полювання» свого колегу з простріленим животом чи головою! Дикий звір - гордість природи. Подивіться у великі бездонні очі недобитого вами красеня-оленя, в яких написані муки святого Себастяна! Не стріляйте, панове, в Україну! Лише такі цінності хай ляжуть в основу політики і ідеології нашої держави для забезпечення нашого соціального, економічного і духовного розвитку. З таких понять виходила ціль виїзної колегії нашого відомства - підготувати і дати на розгляд і затвердження уряду нову концепцію розвитку мисливського господарства України - гуманну, цивілізовану, скеровану на захист дикого звіра і розвиток галузі.

Від автора. Аби не закінчувати розповідь про долю «братів наших менших» на сумній ноті, з приємністю відзначаю, що напередодні роботи виїзної колегії прокуратура Волині виграла судовий позов у питанні протизаконного виділення колишньою обласною радою 318 тисяч гектарів мисливських угідь для восьми суб'єктів господарювання. Двома з них («Ольвітою» і «Веронікою») володіли князьки місцевого «розливу». Проведеними прокуратурою перевірками встановлено, що органи місцевого самоврядування на чолі з колишнім головою обласної ради Анатолієм Грицюком і колишнім головним екологом області Олегом Кіндером гендлювали мисливськими угіддями області, як гендлювали їхні «співбрати»-лозинські з відомого так званого «політичного клубу по інтересах».

Автор: Петро ЧЕЧЕЛЮК
Источник: Волинь, №1179 ВІВТОРОК, 28 ГРУДНЯ 2010р



Улума так ревновала Серого (они?на фото) к Лизе, что Александру пришлось отселить волчицу в отдельный вольер. Во дворе дома эколога Александра Станчева живут три серых хищника: Серый, Улума и Лиза.

Первым появился Серый - 8 лет назад. Его совсем маленьким Станчеву подарил знакомый. Зная главную особенность волков - неимоверную тягу к движению, Александр постоянно гулял с питомцем по безлюдным полям, благо живет на окраине города.

Да только от соседей не спрячешься. Те поначалу отнеслись к Серому с опаской. Но потом привыкли и даже выгоду нашли. Волк тогда жил на привязи в будке недалеко от огорода. Вот люди и садили картошку и свеклу поближе к хищнику - с таким охранником ни один вор не сунется. Но однажды Серый сорвался с цепи и, играя, задавил 19 соседских гусей. За что получил вилами в бок.

Александра в это время не было дома, а когда вернулся - нашел окровавленного друга. Разобравшись, что к чему, заплатил соседям за гусей. А Серого выходил и переселил в вольер.

Через пару лет у Станчева появились еще два волчонка. Их родителей подстрелили охотники, а маленьких волчиц пожалели и отдали экологу. Александр кормил их детским питанием каждые три часа. Ася и Улума привязались к новому «папе», но он отдал Асю другу. А прошлым летом приблудилась еще одна волчица, Лиза. Она бегала неподалеку от села и всех там перепугала.

- Мне позвонили люди и сказали: забирай или пристрелим, - рассказывает Станчев. - Я приехал, позвал ее - Лиза подошла, понюхала руку и отошла. Потом подошла еще раз и облизала мне руку… Я посадил ее в машину и привез домой. По всей видимости, она домашняя была - сразу же зашла в вольер, как будто всегда там и жила.

Александр признается, что волки близки ему по духу - они очень преданные. Правда, есть с ними две небольшие проблемы. Первая - ревность. Улума так и не приняла в семью Лизу, считает ее соперницей. Поэтому та живет в отдельном вольере. Вторая проблема - с волками не погуляешь, даже по двору. Животные практически безвылазно находятся в вольере. Выходят из него разве что в лютый мороз, когда соседи сидят дома.

КОМПЕТЕНТНО

Главный охотовед государственного предприятия «Запорожское лесоохотничье хозяйство» Александр КРАВЦОВ:

- Закон не запрещает держать диких животных дома, но для этого необходимы разнообразные документы, например, подтверждающие, где человек приобрел зверя. Кроме того, животное нужно содержать в условиях, максимально приближенных к естественной среде. Я считаю, что выращивание волков нецелесообразно и опасно. Во-первых, в той же Запорожской области их численность превышает установленную норму. Во-вторых, если звери сбегут, это может оказаться огромной проблемой. Дикие волки боятся человека, а одомашненные, как вы понимаете, нет. Поэтому возможны случаи нападения на людей.

Фото Маргариты ИВАНОВОЙ.

Автор: Марина ЛУЧЕР («КП» - Запорожье»)
Источник: Комсомольская правда, 18.02.2011