Единственный в Украине питомник по разведению диких водоплавающих птиц росчерком пера отняли у его законных владельцев.
ПИТОМНИК «Подстепненский» у села Корсунка Каховского района Херсонщины еще в 1978 году в складчину выстроили члены областной организации Украинского общества охотников и рыболовов (УООР). Исполком Днепрянского поселкового совета, под юрисдикцией которого находятся эти земли, своим решением №5 от 11 марта нынешнего года «явочным порядком» зарегистрировал объект как коммунальную собственность местной общины.
«Мы опасаемся, что следующим шагом поселковых чиновников будет продажа или сдача участка в аренду под частную базу отдыха или пансионат. А между тем нами питомник никогда не рассматривался как объект коммерческой эксплуатации. Здесь ежегодно выращивают от полутысячи до полутора тысяч диких уток, чтобы выпускать их в плавни, и эта экологически значимая работа финансировалась только за счет доходов общества. Ее сворачивание неизбежно приведет к уменьшению местной популяцию пернатых, являющихся объектом любительской охоты», — поясняет «ВЕДОМОСТЯМ» председатель областной организации УООР Леонид Величко.
Поскольку УООР располагает Государственным актом на земли питомника, выданным еще при СССР, активисты организации расценили происшедшее как откровенный административный произвол. Руководство организации обратилось в СБУ и прокуратуру с просьбой привлечь чиновников из Днепрян к уголовной ответственности за самоуправство и злоупотребление служебным положением. Однако проблема не сводится к отдельно взятому конфликту между поселковым органом местного самоуправления и общественной организацией. За последние два года в Каланчакском, Скадовском, Голопристанском и Новотроицком районах Херсонщины сельские советы при содействии нескольких высокопоставленных управленцев из районных государственных администраций передали спешно созданным частным охотничьим хозяйствам в пользование на суперльготных условиях свыше ста тысяч гектаров охотничьих угодий — причем тех, где сохранилась самая высокая «плотность» копытных, фазанов и водоплавающей птицы. Новые пользователи организовали массовую распродажу карточек на право отстрела дичи, однако не вкладывали ни гроша в ее разведение, охрану и покупку кормов. И лишь после того, как в Каховском районе Херсонщины «скоммуниздили» целый питомник, изучением проблемы вплотную занялось новое руководство края.
«Дюжина новых структур получила в свое распоряжение общей сложностью 143 тысячи гектаров охотугодий. Сейчас будем разбираться, насколько эффективно используются эти земли, и выполняют ли те, кому они переданы, свои обязательства по части выполнения норм природоохранного законодательства, сохранения разнообразия животного мира», — говорит первый заместитель главы Херсонской ОГА Николай Костяк. Областные власти обещают аннулировать решения о выделении «частникам» охотничьих угодий, если в результате проверок всплывут факты нарушений и злоупотреблений с их стороны. Однако бюрократическая переписка и судебные тяжбы по этому поводу имеют свойство растягиваться на годы. И еще неизвестно — уцелеет ли до этого времени в степи, лесах и плавнях юга Украины хоть какая-то живность?

Автор: Сергей ЯНОВСКИЙ, собкор «ВЕДОМОСТЕЙ» из Херсона


Муфлони люблять тепло та скелясту місцевість. Об каміння вони стирають копита. Інакше ті виростуть задовгі й почнуть гнити(фото з сайта www.photoukraine.com). М’ясо тварини нагадує оленину.

Із десяток років тому в Рогатинському лісовому господарстві, що на Прикарпатті, прижилися 10 муфлонів. Привезли їх із заповідника Асканія-Нова. Тварини не пристосовані до холодного гірського клімату. Люблять тепло та скелясту місцевість.

Муфлонів іще називають кавказькими баранами. Вони мають великі закручені роги. У середньому тварини виростають до 130 см завдовжки, 90 см заввишки і важать 50 кг.

— Ми хвилювалися за муфлонів. Думали, почнуть хворіти, — розповідає мисливствознавець Микола Горішний, 51 рік. — Вони дуже полохливі. Це не олені, які швидко звикають до людей і можуть їсти хліб із рук. Із 10 завезених голів розплодилося 40. Торік кілька продали у львівські та закарпатські лісові господарства, звідти вже вивезли у Чехію та Польщу.

На площі 60 га для муфлонів облаштували три кам’янисті майданчики. Об каміння барани стирають копита. Інакше ті виростуть задовгі й почнуть гнити, бо всередині їх розмножуються паразити.

Із десяти завезених голів розплодилося сорок

— Тварина цінна для мисливців як трофей. Величезні закручені роги у старих самців можуть сягати в діаметрі до метра. У кавказьких народів роги символізують весну. Нагадують рослинні пагони у вигляді завитка, — говорить мисливець з Івано-Франківська Василь Гайда, 47 років. — М’ясо муфлона на смак, як оленина. Та найцікавіше, що в шлунку старого барана можна знайти напівкоштовний камінь. Це як жовчнокам’яна хвороба в людей. Разом із травою тварини їдять із землі пісок, малі камінці. Ті роками накопичуються, виростають до розміру курячого яйця. Такі барани починають хворіти.

Полювати на муфлонів заборонено. Відстрілюють лише хворих, аби не заражали інших. На Прикарпатті тварини живуть разом із кабанами. У дикій природі таке сусідство не завжди безпечне. Кабани можуть нападати на молодняк.

Муфлони народжують від березня до травня. Зазвичай, більш як одне ягня. Годують малят молоком до півроку. На третій рік молодняк починає паруватися.

Автор: Марія ПЕТРІВ
Источник: Gazeta.ua, 22.04.2010

"Порівняно з тим, що було п’ять років тому, маємо серйозний приріст дичини у підвідомчій нам території, — каже голова організації Михайло Лущак. — Особливо що стосується кабанів та козуль". Це приємний факт, і як його не прокоментувати римою: мають, тому що дбають. Наприклад, Богородчанська районна організація УТМР подбала про спорудження вольєра для розведення оленя плямистого. Наразі на 20-гектарній площі гуляють сім цих прекрасних тварин. Тут уже закуплено будівельні матеріали для ще одного вольєра, вже площею 100 гектарів, де будуть розводити оленя благородного.

І полюють, і годують

Зазначимо, що в товаристві дбають і про те, аби тварини не голодували. Є запас відповідних кормів та солонців — ласощів для козуль і оленів. Цих мінералів не вистачає тваринам, а в рослинах, які вони поїдають, їх теж недостатньо. Мисливці, здебільшого браконьєри, використовують це, до речі, для приманки майбутньої здобичі. Козуля, наприклад, чує сіль метрів за 100. У товаристві вже подбали, аби заготувати корми для тварин на майбутню зиму.

— П’ять гектарів під нинішні посіви виорали ще восени, — каже Михайло Лущак. — Проте вирішили взяти в оренду ще 30 гектарів селянських паїв, де посіємо й посадимо різні кормові культури, котрі залишимо як кормові ремізи на зиму.

Різні угіддя, різні правила...

Зауважимо, що наша організація УТМР є одним з найбільших (близько 417 тис. га) користувачів мисливських угідь в області, проте найменшою серед аналогічних структур сусідніх регіонів.

— Свого часу в нас було зареєстровано близько десяти тисяч мисливців, а за товариством закріплено понад 600 тисяч гектарів угідь. Це майже у півтора раза більше, ніж нині, — констатує Михайло Миколайович. — Хоча при тій системі вступу до мисливського товариства, котра існувала тоді, до початку 90-х років минулого століття — вважаю, що вона була значно ефективнішою за теперішню, — не кожен міг потрапити до нас. Спершу треба було відбути річний кандидатський термін. Але це ще не все. Кожен член мисливського товариства мав виконати певний обсяг робіт в угіддях. Скажімо, саджати молоді дерева, розвозити корми для тварин тощо.

З часом вимоги до мисливців ставали менш жорсткими. З‘явилися приватні користувачі мисливських угідь, яким ті ліси і землі передано в оренду на 15 років. Чимало любителів полювання стали користуватися їхніми послугами. Адже тут не зобов’язують до якихось робіт, до сплати членських внесків тощо. Наприклад, в УТМР вони становлять тепер 300 гривень на рік, а додайте сюди ще вартість ліцензії, відстрілочної картки, то виходить чимала сума, тоді як у приватника купив лише картку — і полюй на своє задоволення...

Видається, що голові обласного УТМР не зовсім до душі приватні мисливські господарства. У Галицькому районі, наприклад, таких чотири, і не видно, аби хтось дбав про приріст дичини, переймався якимись біотехнічними заходами, аргументує Михайло Лущак. У Рогатинському районі — інша проблема. Одному заможному панові виділили територію під мисливські угіддя, і тепер там щось на зразок закритого елітного клубу, де можуть полювати лише вибрані особи. У доповідній записці про стан ведення мисливського господарства в області на ім’я директора УкрНДігірліс В. Парпана мовиться, наприклад, що загалом йдеться не про підвищення ефективності цієї галузі, а навпаки. Причому це стосується навіть тих господарств, які отримують бюджетне фінансування. Лише виходить на таке, що ті кошти не на розвиток, а на покриття збитків. Щоправда, маємо й такий факт, що іноземні інвестиції у мисливські господарства області становлять близько 20 відсотків загального обсягу. Та невідомо, чи ще треба цьому радіти. Бо мимоволі виникає асоціація з африканським сафарі, де місцевому населенню відводиться найнижча роль загоничів, та ще їх використовують, щоби носити важкі речі за білими людьми й прислуговувати їм під час відпочинку. Зрештою, це тема окремої публікації. А наразі перейдемо до того, що турбує як приватних користувачів мисливських угідь, так і товариство мисливців та рибалок.

"Хижуни"

"Це така споконвічна біда — браконьєрство. Ще у 1927 році керуючий всіма мисливськими угіддями митрополита Шептицького Микола Саєвич (до речі, саме на вулиці його імені розташована в Івано-Франківську обласна організація УТМР) доповідав, що боротися з хижунами, як тоді називали браконьєрів, "силами лісової сторожі стає неможливо. Необхідно залучити сили жандармерії", — цитує Михайло Лущак.

Нині ж чимало цих "хижунів" стали технічно оснащенішими, їздять на джипах, відповідно озброєні, зокрема автоматичними карабінами, і, щонайгірше, браконьєрство їхнє, на відміну від попередників, про яких згадував Микола Саєвич, не задля прожитку, а "только пострелять". У такій транскрипції голова обласного УТМР і вжив цей вислів, бо, як він сказав далі, у нас є певна частина російськомовного населення, котра не шанує ні наші звичаї, ні закони, ні природу загалом.

А настріляти "хижуни" можуть чимало. Якось знайомий мисливець почув, як два чоловіки вихвалялися, не криючись від сторонніх людей, що набили з півсотні зайців. Таке можливе лише тоді, коли полювати у заборонений спосіб, переконував співрозмовник, котрий уже не перший рік ходить по лісах з рушницею — хіба що стріляти вухастих "на фару". Зрештою, це була лише розповідь.

А ось охорона мисливського товариства спіймала у Долинському районі браконьєрів, котрі зазнимкували свою "звитягу" на камери стільникових телефонів. Вони неупереджено зафіксували одразу забитих 23 зайців. Матеріали на "хижунів" передали правоохоронним органам, і вони десь загубилися, каже Михайло Миколайович.

Як, до речі, не вдається притягти до відповідальності й осіб, котрі в хижацький спосіб вполювали трьох кабанів. Мовляв, не вони це зробили. Хоча, на думку мого співрозмовника, просто відповідні структури, від яких залежало розслідування цього випадку, посприяли браконьєрам, аби ті вийшли сухими з води.

Був ще випадок, коли в лісі спіймали кількох осіб, котрі, хоча й нічого не підстрелили, явно мали намір це зробити. Говорячи юридичною мовою, не довели своє правопорушення до логічного завершення за незалежних від них обставин. Просто виявилися не дуже вправними стрільцями. Але коли затримали їхній автомобіль, то довелося докласти чималих зусиль, аби відшукати рушниці, які браконьєри дуже вміло сховали між заднім сидінням та газовим балоном. Правопорушники не мали ні дозволу на полювання, яке вони здійснювали, до речі, у забороненій зоні, ні відповідних документів на зброю. Рушниці, звісно, вилучили, проте, як довідався через деякий час Михайло Лущак, принаймні одну з них не лише повернули власникові, а й зареєстрували. Мовляв, істотної шкоди він не завдав...

За козулю буде кримінал?

Щоправда, нинішні зміни в законодавстві суттєво погіршать долю браконьєрів. Наприклад, якщо раніше кримінальна відповідальність наставала при спричиненні шкоди на 30 тисяч гривень, то відтепер уже за чотири з половиною тисячі можна збирати торбу з сухарями. Для порівняння: козуля коштує майже вдвоє більше. Отож застрілив у хижацький спосіб кізоньку — виходить, кримінальний злочинець. У десять разів — зі 102 до 1020 гривень збільшено суму мінімального штрафу за порушення правил полювання. Більше того, до відповідальності можуть притягти не лише за те, що незаконно вполював дику тварину, але й якщо набув її чи навіть частину туші будь-яким іншим шляхом.

Та спершу треба спіймати зловмисника-"хижуна". Як уже свого часу ми повідомляли, тільки протягом минулого мисливського сезону працівники обласного УТМР затримали понад 80 браконьєрів. У цьому, за словами, голови обласної організації, чимало сприяють люди, від яких надходить інформація про появу в лісі порушників. і на допомогу єгерям віднедавна прийшли бійці спецзагону УМВС "Беркут", які всім підрозділом вступили в члени Товариства мисливців та рибалок.

Зауважимо, що з браконьєрами борються різними методами. Авторові цих рядків відомий випадок, коли в одному з районів затримали чергового "хижуна", який, до речі, займався полюванням у заборонений період, вже по закінченні мисливського сезону. У цей час тварини починають виношувати потомство. Ось і у цієї козулі, яку застрілив браконьєр, вже у лоні були козенята. Єгері не стали складати на нього протокол. Кажуть, нібито вже не було чистого бланку. Просто відібрали у чоловіка рушницю і "розтлумачили", який негарний вчинок він скоїв. Наскільки мені відомо, потерпілий на свавілля скаржитися не став.

Все залежить від людей...

Микола Лущак вважає, що нині необхідно створити єдиний центр з боротьби з браконьєрством, який би об’єднав лісівників, екологів, мисливців, правоохоронні органи. А ще, як це не парадоксально звучить, намагатися розвивати у наших людей культуру полювання. Звісно, не до всіх сердець можна достукатися. Проте організовані любителі полювання її демонструють. Скажімо, у Снятинському районі з огляду на те, що деяких видів копитних у тамтешніх лісах стало обмаль, місцевий колектив мисливців ввів мораторій на відстріл козуль. Крім того, вони власним коштом закупили для своїх угідь фазанів, яких доглядають, підгодовують, готуючи до наступного мисливського сезону.

Зазначу, що коли мова заходить про збереження тваринного світу, то існують і такі радикальні думки, як повна заборона полювання. Її, зокрема, якось висловив головний лісничий Галицького національного природного парку Василь Хованець. "Я б вас повів у місця, де полювати не можна і на території мисливських угідь. Відмінність від побаченого буде разюча", — аргументував він. До речі, його позицію поділяють навіть самі мисливці, щоправда, не настільки радикально. Скажімо, ввести на окремих територіях на рік-два вето на відстріл тварин і пернатих.

Хоча це не вирішить проблему браконьєрства, яке в цей період завдає найбільшої шкоди тваринам, знищуючи їх потомство, адже самки вже запліднені, і "хижуни", таким чином, вбивають не одну, а одразу двох тварин. Єгерські групи проводять рейди, намагаючись запобігти цьому. Наприклад, уже по закінченні мисливського сезону лише в угіддях, які належать УТМР, було складено понад 30 протоколів з приводу порушення правил полювання. 17 січня, наприклад, спіймали браконьєра, який застрілив козулю. Зловмисникові довелося сплатити вісім тисяч гривень штрафу. Проте такі поодинокі "хижуни" у наших лісах — ще півбіди. Гірше, коли в мисливських угіддях з’являються цілі ватаги "крутих" браконьєрів, як це сталося 28 березня у Долинському районі. Туди на УАЗі заїхали аж семеро "хижунів" із Закарпаття. П’ятеро з них були озброєні карабінами. В одного них був "браунінг", середня вартість якого залежно від калібру становить приблизно тисячу доларів. Як з’ясувалося, зайди мали намір вполювати оленя благородного. На щастя, про появу браконьєрів у лісі вчасно сповістили місцевих єгерів та міліцію. "Хижунів" затримали. Вилучили зброю і мисливські ножі, які вони сподівалися використати для незаконного полювання. До речі, карабіни та дві рушниці були офіційно зареєстровані. і хоча ці особи не довели задумане до логічного завершення, але врахуймо, що з незалежних від них обставин, якщо вони не будуть належним чином покарані, те лише розв’яже руки іншим. Міркуємо, цілком логічним у цьому випадку була б бодай конфіскація зброї.

— Коли полювати право мали тільки члени УТМР, — знову повертається до старих часів Михайло Лущак, — то по закінченні мисливського сезону кожну рушницю опломбовували. Перед початком нового, крім того, що мисливець мав здати перед комісією іспит зі знання правил безпеки полювання, його зброю оглядали, і якщо виявляли пошкодження пломби, то власника рушниці могли позбавити ліцензії.

Звісно, в нинішніх умовах це нереально. Проте якщо до питання розвитку мисливських господарств, збереження тваринного світу тощо активно підключиться влада, на підтримку якої дуже розраховує голова обласного УТМР, позитивні результати не забаряться. І, очевидно, не лише в угіддях Товариства мисливців та рибалок, про які ми коротко розповіли, а й в інших мисливських організаціях, яких на теренах Прикарпаття аж 34.

Автор: Ігор НИКОРОВИЧ, газета "Галичина"
Источник: Коломия, 23.04.2010


Въезд автомобилей в леса запрещен. Из-за сухой погоды в лесных массивах области высока опасность пожаров. Сегодня специалисты и чиновники обсуждали, какие проблемы в основном возникают при тушении пожаров, и как их можно избежать.

99 процентов лесных пожаров в области случилось по вине человека. Только с начала этого начала года спасатели ликвидировали 18 возгораний - докладывает членам комиссии начальник облуправления лесного хозяйства Серей Мусиенко. Основные причины - брошенные кострища и поджог сухой травы. Зачастую к пожарам приводят и незаконные постройки в лесах.

Сергей Мусиенко,начальник областного управлений лесного и охотничьего хозяйства

На сьогоднішній день питання йде про самовільну забудову на тих лісових ділянках, які надаються довгострокове тимчасове користування.В МЧС сетуют на недостаток кадров. В так называемых мобилизационных планах, которые составляют администрации районов, цифры преувеличены. Людей, которые в действительности могут тушить пожары, в десятки раз меньше. Это подтвердили пожары в Изюмских лесах.

Александр Галий, заместитель начальника ГУ МЧС Украины в Харьковской области

З чотирьохсот чоловік, згідно плану, до місця пожеж прибувало 7-8 чоловік. Со спецтехникой тоже беда. В лесхозах и районах остались единицы машин - и те в плохом состоянии. Денег на покупку новых у районов нет - одна надежда на госбюджет.

Владимир Бабаев, первый вице-губернатор

Сказать, что мы готовы, во всеоружии, я не могу, потому что не выполнены очень много вещей. И некоторые вопросы, касающиеся серьезных финансовых вложений на подготовку лесных хозяйств тех или иных мероприятий недостаточно. На покупку пожарной техники государство должно выделить 40 миллионов гривен. Какая часть достанется Харьковской области - еще не известно.

Большинство лесных пожаров возникает по вине человека.

Автор: Андрей Кравченко
Источник: Объектив, 23.04.2010

«Достали, гады, замучили! Не знаю, что с ними делать. Нахальные и хитрые. Тащат всё подряд, когда никто им помешать не может. И хрен ты её возьмешь! Если я с ружьем иду, она, зараза, ни за что меня на выстрел не подпустит...»

Эти высказывания – об одной и той же птице, о серой вороне. За резкость прошу с автора не спрашивать, потому как «из песни слов не выбросишь».

В общем-то, оба читателя правы. Действительно, серая ворона – птица чрезвычайно интересная, со сложным и высокоорганизованным поведением. С другой стороны, вред от нее немалый. Так что, вероятно, надо бы рассказать о ней – такая «неординарная личность» это явно заслужила. Приметны и птицы, ей родственные. Думаю, лучшим решением будет следующее: рассказать о всех них, но более подробно – о серой вороне.

Знакомьтесь: ворона и врановые
Итак, серая ворона – это одна из птиц семейства врановых. В него, кроме того, входят такие виды, как грач, ворон, галка и сорока. Это из тех видов, которые живут в наших местах. Встретить их можно по всей территории Херсонской области, но есть у них свои излюбленные места. Например, грач является обычной птицей городских парков: здесь он поселяется колониями. Сороки и галки обитают в основном в лесопосадках. Правда, в последние годы их численность здесь снизилась. Ворон и серая ворона похожи тем, что они распространены по всей территории Херсонщины: трудно сказать, где их нет. Но есть важное отличие: численность вороны гораздо выше, чем у ворона. Всё это птицы средних размеров и самый крупный из них – ворон. Окраска у них неяркая, обычно 1–2 цвета из трёх: черного, серого и белого. Правда, есть и более «нарядные» сойка и кедровка. Первая у нас гнездится, но немногочисленна, а вторая обитает в хвойных лесах северных равнин и гор, у нас иногда появляется зимой. Причем это носит массовый характер: последнее такое «вторжение» произошло прошлой зимой. Предполагали даже, что кедровки будут у нас гнездиться. Не вышло…

Между прочим, это семейство входит, как ни странно, в состав отряда воробьиных. Так что, несмотря на разницу в размерах, окраске и прочем, вороны и вороны являются родственниками воробьёв, дроздов и синиц.

Путаница с названиями: кто есть кто?

Действительно, уж не знаю с каких пор и по какой причине, но почему-то у нас повелось грача называть вороной. Иногда – черной вороной. На самом деле приметные, черной окраски с синеватым отливом птицы, которые живут колониями в городах и сидят на проводах по обочинам дорог, – это вовсе не вороны! Эти представители пернатых – грачи.

А черные вороны действительно существуют. Но обитают они далеко – в Западной Европе и на Дальнем Востоке.

Умные, но крайне «шкодливые»
Почему же врановые всё-таки привлекают столь пристальное внимание самых разных людей? Об одной лишь вороне написаны тысячи статей: научных и популярных. Ответ, в общем-то, прост: дело в том, что и ворона, и другие врановые обладают сложным и совершенным поведением. Об этом свидетельствуют десятки и сотни «заумных» опытов, поставленных в лабораториях.

Но, пожалуй, не менее красноречив такой вот «эксперимент», который много раз ставили охотники в самых разных уголках планеты. В том числе и в Херсонской области: в плавнях, на полях и в лесах. А суть такова: если ворона видит у человека оружие, то… А то, о чём было написано в самом начале, – «хрен ты её возьмешь!» И даже выезжая для отстрела ворон с нарезным оружием (мелкокалиберной винтовкой), редко какой дотошный охотовед добудет за один выезд больше 1–2 птиц. А то и вообще их не увидит: прячутся!

Не то что птицы – далеко не все звери (которых считают умнее птиц) обладают такими же способностями. Более того, есть данные, что серые вороны умеют отличать ружье от иных, похожих на него предметов. В том числе – от фотоаппаратуры с длинным объективом.

Имея такие незаурядные данные, ворона ими беззастенчиво пользуется. Еще один пример из херсонских просторов. Итак, май середины 1990-х годов, плавни. В экспериментальном охотхозяйстве идет учет гнездования водоплавающих птиц. Научные сотрудники и егерь наблюдают за лысухой, сидящей на гнезде, – издалека, чтобы не беспокоить птиц. Известно, что с воронами проблема: их здесь немало. Но вроде бы этому гнезду ничто не угрожает. Но вот лысуха слетела с гнезда. Такое происходит нечасто и ненадолго: птице ведь надо и корма «перехватить», и крылья размять. Увы, для «серой разбойницы» этого оказалось достаточно: вылетела пулей, схватила яйцо и улетела. Как выяснилось, ворона уже давно следила именно за этим гнездом, но её не было видно. То есть она фактически сидела в засаде! Для птиц такое поведение – это «высший пилотаж», потому что предполагает умение предвидеть развитие событий и изменять свое поведение – затаиваться. Ни хищные птицы, ни совы так не охотятся. У них, в общем, тактика охоты достаточно примитивна: высматривают добычу с высокого места или в полёте (а совы – сидят и прислушиваются) и после этого нападают. Так что неприметные и «противные» вороны, как это ни обидно, умнее орлов!

Это, конечно, замечательно, но, скорее всего, описанная атака не была последней. Так что неизвестно, вывелись ли в том гнезде птенцы. Поэтому из-за своих уникальных способностей серые вороны являются постоянной «головной болью» охотоведов: численность охотничьих птиц они сокращают довольно сильно. «Шкодят» и её родственники – грачи и сороки. Как и ворона, они разоряют гнёзда, кормятся яйцами и птенцами. Да и на домашних птиц нападают: сельские жители это хорошо знают.

А всё-таки – почему они такие?!

То есть – почему они такие вредные? Вообще-то, этот вопрос не особо корректен. Ведь еще в 1970-е годы замечательный писатель и биолог Игорь Акимушкин сказал, что «животных нельзя делить, как героев классической драмы: на хороших и плохих, на положительных и отрицательных». Просто некоторым, скажем так, повезло больше: благодаря сложному поведению они хорошо приспосабливаются к окружающей среде и человеку. В их числе – и врановые: вороны, грачи, сороки и вороны. Так что и грозный тигр, и «симпатяга»-щегол, и серая ворона просто живут и борются за выживание. И имеют право на жизнь – как и другие обитатели планеты Земля.

Автор: Евгений РОМАН
Источник: Гривна № 17 (798) 22.04.2010

Короп, товстолоб, білий амур – більше трьох з половиною тон загиблої риби вилучили зі ставка, розташованого в Балаклійському районі Харківської області. Надзвичайна пригода сталася 6 квітня, - повідомили КЕПУ у прес-службі Мінприроди.

Штучне водоймище, що знаходиться біля селища Вовчий Яр на межі Балаклійського і Чугуївського районів, було зариблене інвестиційною аграрною компанією «Балінвест». Побачивши наслідки лиха, керівництво компанії звернулось до Балаклійської районної лабораторії ветеринарної медицини. Взявши проби води та зразки загиблої риби, спеціалісти лабораторії дійшли висновку: вміст аміаку в воді перевищує норму в 40 разів.

Власники ставка звернулись до Державної екологічної інспекції в Харківській області. Держінспектор з охорони навколишнього природного середовища Володимир Гурдісов виїхав на місце події і впевнився: на поверхні води площею 1393 га та на березі ще залишалось багато загиблої риби. За підрахунками Держекоінспекції, загальна сума збитків склала 193 404,36 грн.

Згідно актів обстеження місця події спеціалістом Управління ветеринарної медицини в Балаклійському районі, до лиха може бути причетним свинокомплекс, що знаходиться поблизу ставка. За свідченнями мешканців села Іванівка Чугуївського району, кожної ночі трактори Т-150 вивозили і скидали на замерзлі поля велику кількість стічних вод. Вдень, коли сніг та лід танули, стічні води через вулицю збігали до ставку.

Встановити напевно причину масової загибелі риби належить Балаклійському РВ ГУМВС України в Харківській області та Харківській міжрайонній природоохоронній прокуратурі, куди направила усі зібрані матеріали Держекоінспекція в Харківській області.

Охотник из американского штата Пенсильвания оштрафован на $7 тысяч за то, что приманивал медведя к засаде с помощью пончиков за неделю до открытия охотничьего сезона. Мужчина с помощью сладостей заманил медведя на расстояние выстрела и убил его. При регистрации трофея, власти посчитали незаконным его способ охоты. Кроме штрафа, ему также запрещено охотиться в течение трех лет. Подстреленный медведь весил 320 кг и был бы самым крупных за прошедший сезон, если бы был убит по правилам.

http://www.zavtra.com.ua/news/socium/177322/

(...самым крупных за прошедший сезон, если бы был убит по правилам.)особо улыбнуло! А так что Не считаетсч, типа НИЗАОТ?!


Ще двадцять років тому на Волині бобрів нараховувалось менш як чотири сотні. А торік, за даними відділу мисливського господарства обласного управління лісового та мисливського господарства, їх уже було майже п'ять тисяч.

ТРУДЯГА, ЯКИЙ СТАВ ГЕРОЄМ КАЗОК

З малих літ у своїх перших книжечках-казках діти зустрічаються з цією цікавою твариною - бобром. Це і будівельники хороші, і запасливі, акуратні господарі.
Цей досить великий звір небезпідставно вважається одним з найкрупніших представників гризунів. У нього цінне хутро, живе він вздовж берегів річок, каналів, просто рівчаків, будує хатки і загати. Слух у нього чудовий, хоч маленькі вушка ледь помітні серед хутра. І вуха, і ніздрі під час ниряння щільно закриваються. І очі, теж невеликі, оснащені важливим пристосуванням - прозорою перепонкою - «третьою повікою». Завдяки цьому бобер може протриматись під водою п'ятнадцять хвилин, або пропливти, занурившись, до 750 метрів.
Бобри люблять спокійний, усамітнений спосіб життя. Тримаються наодинці, парами або сім'ями. А сім'ї - це тато, мама і діти цьогорічного та минулорічного приплодів. Бобренята з'являються на світ всього один раз у рік. Весілля у бобрів буває в кінці зими, а збільшення сімейства - на початку літа. Зазвичай, народжується два-чотири, рідше шестеро малят. Новонароджені звірки досить самостійні: зрячі, вкриті шерстю, уже через один-два дні добре плавають, а через двадцять - самі здатні добувати собі їжу.
І трудяги вони надзвичайні: будують загати, хатки копають, нори (та ще й кілька поверхів). Використовують для будівництва вільху, осику, вербу. Тут у пригоді їм стають потужні різці: тонке деревце гризуни звалюють всього вісьмома-десятьма укусами, з трохи товщими деревами справляються за три-чотири хвилини. І навіть звалити вербу, яку не обхопити руками одній людині, для них теж не проблема. В результаті неконтрольованого добування майже всі бобри в першій половині минулого століття були знищені. І в Радянському Союзі збереглось всього декілька сотень тварин на чотирьох невеликих територіях - в басейні Дніпра, у верхів'ї Єнісею... Врятувало цих гризунів від повного знищення тільки те, що в 1922 році полювання на них було повсюди заборонено, а ще створено декілька заповідників.

ЦИМ ЗВІРКАМ ПОДОБАЄТЬСЯ НАШ КРАЙ

Журналістські дороги заводять мене у різні куточки Волині. Отож, принагідно мала можливість пересвідчитись і в тому, що бобрів сьогодні у нашому краї багато, і в тому, які вони «архітектори», якими здібностями наділила їх природа. Ось і на Горинських крутосхилах, що на території Цуманського лісгоспу, можна побачити, що тут живуть бобри: найперше свідчення цього - погризені дерева, немов застругані олівці. Серед них навіть кремезний дуб. А за розповіддю лісівників в урочищі «Чортове болото», яке знаходиться теж на території цього лісгоспу і є заказником, у вісімдесятих роках минулого століття був тридцятигектарний березово-вільховий ліс з домішкою дуба, ясена. А на початку дев'яностих лісовпорядники записали цю ділянку вже як деревно-чагарниковий виділ, рідколісся по болоту. Дерева всі згризені та обкоровані, а бобри розселились по території всього лісгоспу і тепер хазяйнують в інших місцях.
Торік результати праці бобрів я побачила, пройшовши по Черемському болоту до озера посеред трясовини з такою ж назвою. На березі озера видніється досить висока хатка, в яку входять бобри з води. У заростях лежить звалений кремезний дуб.
А цьогорічної весни у Любешівському районі довелося почути про бобрів від водників. І не тільки почути, а й побачити, який клопіт вони мають: бобри порили нори у дамбі, яка захищає село Буцинь від річки, тож довелось навесні дамбу укріплювати - закладати нори мішками з піском. Інакше гідроспоруда перетвориться на «решето» і не стримає повеневої води. Від мешканців Любешівського, Камінь-Каширського районів можна довідатись, що бобри взялись перегачувати рівчаки чи канали внутрігосподарської меліоративної системи.
І навіть важко повірити, що у шістдесятих роках минулого століття у наших краях бобрів не було. Лише в 1960 році, як розповів начальник відділу обласного упраління лісового та мисливського господарства Руслан Люшук, вісім бобрів було завезено з Київського водосховища і випущено поблизу села Нові Червища Камінь-Каширського району. А на початку сімдесятих років десять бобрів завезено у мисливське господарство «Цуманське» (нині «Звірівське»). Крім цих вісімнадцяти голів, волинську популяцію поповнили бобри, які спустилися до нас по Прип'яті з Білорусі.
Побутує приказка:«Не вбивай бобра, бо не буде добра». Правда, Руслан Люшук по-своєму трактує це прислів'я:
- Говорять, що біда настигне мисливця і його родину, якщо він вполює бобра. Переповідають на Поліссі історії, що таким чином десь нібито захворів сам мисливець чи накликав біду на когось з родини. Вполювавши бобра, можна накликати біду, але в іншому зв'язку. Колись дуже великі штрафи були за вбитого бобра.
Все це зіграло, як кажуть, на руку бобрам. Їх не зачіпають, і розвелось їх дуже багато. Хоч Руслан Люшук вважає, що нині популяція бобра доходить до оптимальної чисельності...
А відносно того, що бобри шкоду завдають, то він поділився враженнями від побаченого у Польщі. Наші сусіди обтягують металевою сіткою відкоси дамб чи каналів, якщо бачать, що бобри риють нори. І якщо загату вибудували бобри, щоб підняти рівень води, бо полюбляють плавати, то поляки теж знайшли вихід. В таких місцях кладуть трубу, і на вході води ставлять решітку, щоб цю трубу бобри не забивали гіллям.

ЗА 15 КІЛОМЕТРІВ ВІД ЛУЦЬКА...

А щоб пересвідчитись, як розповсюдилась волинська популяція бобрів, нам, до речі, варто було проїхати лише 15 кілометрів від обласного центру. На території Ківерцівського лісництва побачили і напівхатки бобрів, і загати, і дерева, біля яких попрацювали ці гризуни. Аби вода була - навіть невеликий рівчак (тобто не болото, а потічок), і бобри постараються й самі створять собі комфортні умови. Йдемо вздовж такого рівчака і бачимо, наскільки обжитий бобрами цей куточок серед лісу. Шкода, що це звір, який веде нічний спосіб життя, а то б побачили, як він випливає за харчами, чи будує собі житло.
Живеться бобрам спокійно, бо ворогів, крім вовка, вони не мають. А мисливці? Адже в наші дні на бобрів можна полювати - вони занесені в список мисливських тварин.
- Згідно з діючим законодавством, - каже Руслан Люшук, - на цих звірів можна полювати з жовтня по лютий, як і на інших хутряних звірів. У минулому сезоні ніхто ліцензію на відстріл не брав. По-перше, ліцензія коштує 75 гривень. А навіщо витрачатись, якщо зараз хутро бобра не цінується (чи не в моді)? На мою думку, людина повинна, перш за все, подбати, щоб зробити комфортним сусідство і для бобра, і для людей.
Зрештою, ще треба подумати, чого більше від бобрів - негативу чи позитиву? Хтось нарікає, що десь у лузі ці звірі збудували загату на рівчаку, і місцевість опинилась під водою. Але ж на цьому плесі з'явиться водоплавна дичина, яка перносить ікринки риби - в результаті водойма зариблюється. Користь і рибалкам, і мисливцям.

Автор: Катерина ЗУБЧУК
Источник: Волинь, №1079 ЧЕТВЕР, 29 КВІТНЯ 2010р

ПРЕС-РЕЛІЗ

"Адміністрацією Президента України на даний час розглядається питання скасування Указів Президента України про створення національних природних парків "Білоозерський", "Залісся" та "Синьогора" - про це йдеться у листі керівника Державного управління справами Андрія Кравця у листі до Мінприроди.

Минулого року, попереднім Президентом України, були підписані Укази про створення 24-х нових національних парків у різних регіонах України. Згідно Указів Віктора Ющенка, у національні природні парки мають бути перетворені і президентські резиденції - "Синьогора" у Івано-Франківській області та "Залісся" і "Білоозерське" у Київській області.

Це означало, що закриті від "сторонніх" очей резиденції Президента, які використовуються ним, його родиною та гостями для відпочинку, мали перетворитися на природоохоронні установи, призначені для збереження унікальних природних комплексів та розвитку туризму, тобто стати відкритими для загалу.

Та у нового Президента мабуть інші плани щодо використання цих територій, які являють собою великі лісові масиви (по декілька десятків гектарів кожен). За часів президентства Ющенка, реорганізувати у національний парк планувалося також і Дніпровсько-Тетерівське державне лісомисливське господарство, яке розташоване у Вишгородському районі Київської області. Але за свою каденцію Ющенку ці плани реалізувати так і не вдалося, адже відомо, що Дніпровсько-Тетерівське господарство – це практично мисливська резиденція чинного Президента Віктора Януковича.

Невже Віктору Януковичу стало замало для своїх полювань Дніпровсько-Тетерівського господарства, що займає понад 30 тис. га, і він прагне повернути у свої "володіння" ще і "Залісся", "Синьогору" і "Білоозерське"?

Нагадаємо, що вищезазначені резиденції перебували у підпорядкуванні Державного управління справами, і передбачалося, що новостворені національні парки також перебуватимуть у віданні цієї державної установи.

З метою недопущення скасування Указів про створення національних парків, громадські природоохоронні організації вже звернулися до Президента України Віктора Януковича.

секача, лакомящегося в припятской затоке водяными орехами, в десять утра.

И это случалось ежедневно. По рассказам охотоведа, подобный порядок установился на следующий год после отселения людей. Животные начали обживать брошенные деревни, размножаться и жить в них, а впоследствии и умирать. Не раз находили павших диких кабанов прямо на сеновалах в брошенных сараях; на вид они почти всегда были сильно исхудавшими и ослабленными.

В одной из отселенных деревень мы встретили свободно гуляющего по улице барсука, и только звук приближающейся машины заставил его развернуться и скрыться в кусте сирени. Подойдя поближе, мы увидели свежую нору прямо под фундаментом брошенного дома.

Во время охоты с вертолетов в 2006 г. волки прятались в пустых домах. Скрываясь от преследования, они запрыгивали туда через выбитые окна и не выходили, пока вертолет висел над домом, даже если по крыше производились выстрелы. А вот когда стальная птица приземлялась неподалеку, серые разбойники успевали выскочить из окна с обратной стороны дома и незаметно скрыться в ближайшем кустарнике или лесу.

Совсем недавно было принято решение о полном запрете в заповеднике всякой охоты, кроме научного отстрела.

Так, по зимнему учету 2007 г. на площади в 216 000 га проживает около 300 волков. Этот умнейший зверь сразу почувствовал снижение пресса человека на запретной территории и теперь ведет себя здесь как полноправный хозяин.

При нашем посещении зубропитомника прямо в обеденное время туда пришли три волка, подошли к кормушкам для зубров, сходили на водоем, попили воды из лужи, подошли к вагончику с людьми на расстояние в 40 м и преспокойно проследовали дальше, дав понять своим кто «в доме гаспадар».

Ясно, что при такой высокой численности волка молодняк у многих копытных до весны практически не доживает. Несколько раз мы видели стада кабанов, в которых сеголетков почти не было, а те, что были, находились в довольно в истощенном состоянии. У взрослых кабанов некоторые особи были с оторванными ушами. Это – плата в борьбе за жизнь.

Осторожности у большинства диких животных, пожалуй, не убавилось. Ведь они и днем и ночью постоянно находятся под пристальным наблюдением волков, своих главных врагов и «пастухов», которые готовы в любую минуту совершить дерзкое нападение.

В одиннадцать часов дня звонят охотоведу Григорию Ивановичу Сысу, сопровождавшему нас по заповеднику, что прямо на глазах работников поста «Бабчин» два волка в 50 м от КПП напали на дикого кабана совершенно не боясь присутствия людей. Они не ушли пока не насытились, за полчаса съев треть двухлетнего кабана. Мы приехали на полчаса позже.

Через пару дней в восемь утра стая из шести волков гналась за лосем в какой-то сотне метров уже от другого КПП. О судьбе лося можно было только догадываться так как эту стаю мы видели из «скрадка»: у всех волков отвисали полные животы и, проходя рядом с привадой, они на нее даже не зашли. Так нагло волки ведут себя только в местах, где их никто не преследует, а еды хватает; хитрые звери ловко пользуются сложившейся ситуацией.

Повышенная плотность волка на единице площади, конечно, сказывается на их взаимоотношениях, но не настолько, чтобы дело доходило до обычного братоубийства. Все дороги в заповеднике после вечерней пороши к утру практически истоптаны следами волчьих стай. Происходит элементарное обозначение и мечение границ своих территорий, их патрулирование куда чужаки особо не сунутся.

Да, количество волка превысило все мыслимые и немыслимые пределы. Если же среди этой популяции произойдет вспышка бешенства, болеть которым волки могут так же, как и лисица, то ситуация может стать очень серьезной и неуправляемой из-за постоянной миграции в прилегающие с заповедником районы.

Говоря о других животных и птицах Полесского радиационно-экологического заповедника, нельзя не упомянуть орлана-белохвоста. Эта огромная птица с размахом крыльев в 2,5 м и весом до 5 кг найдена здесь на гнездовании в пяти местах и в последние годы стала довольно многочисленной, особенно на зимовке. В это время очень часто его можно встретить именно на остатках трапезы волчьих стай, где они вместе с беркутами, воронами, сороками, канюками доедают остатки погибших диких животных.

В отдельных местах мы встречали до десятка и более экземпляров орланов-белохвостов. Но ведут они себя крайне осторожно и при малейшей опасности к приваде не подлетают, чего не скажешь о других птицах, особенно врановых. Воронов на туше дикого кабана насчитывали около полусотни одновременно.

Между собой крупные пернатые хищники также ведут себя не по-джентльменски, везде мы наблюдали верховенство закона силы. Орланы прогоняли от более лакомых кусков беркутов, те же в свою очередь держали на расстоянии воронов. А вот сороки прямо из клюва у тех и других таскали кусочки, полностью оправдывая свое название воровок. Некоторые, очень наглые, пытались даже дергать за хвост самого беркута, а другие в это время хватали из-под носа отвлекшегося орла самое вкусное.

По всей видимости условия холодной зимовки накладывают свой отпечаток на сосуществование разных птиц, заставляют как-то примириться и стать терпимее к другим видам. Ведь беркут в иной ситуации мог бы в момент схватить наглых сороку, ворону или ворона, а здесь этого не происходило.

Мне удалось побывать в заповеднике всего несколько раз. Взаимоотношения между различными животными наблюдал с большим интересом, ведь в обычных местах, где звери ведут свой привычно ночной образ жизни и подвержены сильному воздействию антропогенного фактора, все это увидеть – и тем более запечатлеть на фото – маловероятно. Дикая жизнь зоны привлекательна именно своей непосредственностью.

Ниже - один из многих комментариев к статье, который показался мне интересным.

Определяя вред, приносимый волками экономике России, известный натуралист Л.П. Сабанеев писал: «Волк, как ни покажется странным и даже парадоксальным, занимает бесспорно первое место в экономическом быту нашей родины… Благополучие волка — безусловный показатель упадка народного благосостояния…» Неудивительно, что волчатники на Руси всегда были в почете как величайшие мастера охоты и защитники от «душегуба домашней живности». И хотя охота на волка представляет огромный экономический и спортивный интерес для охотничьего хозяйства, а многие уникальные ее способы, как использование «вабы» и окладных флажков на облавах, являются чисто русскими, они оказались в забвении, как и сами волчатники, с их опытом и мастерством.

Автор: ВВиктор Козловский, инженер лесного хозяйства, охотовед
Источник: Дикая природа, 3.05.2010

В начале марта 2010 г. в Черновицкой области проводился одновременный учет зубров, обитавших в двух лесхозах-Берегометском и Староженецком. Результаты превзошли все ожидания. Оказалось, что зубров там не 60-80 голов, как долгое время врали Госкомлесхоз и Минприрода Украины, а всего 29 голов. Таким образом, общее количество зубров, обитающих сейчас в лесах Украины, не 200 голов, как сообщает недавно выпущенное 3-е издание Красной книги Украины, а всего около 150 голов. И это против 720 зубров в 1991 г.

Вл. Борейко

Депутаты отказались усилить ответственность за отстрел диких животных из гладкоствольного оружия. За изменения к законодательству проголосовало лишь 112 депутатов, передает Украинская правда.

«Происходят страшные вещи в охотничьем хозяйстве и нельзя на это закрывать глаза», - обратился к депутатам Иван Заец.

«Как вы думаете, выживет это несчастное животное в соревновании с людьми, которые садятся в вертолеты, берут автоматы, едут в джипах?», - возмутился он.

На этой неделе экологи выразили обеспокоенность, что три президентских резиденции лишат статуса национальных парков, чтобы устраивать там «царские охоты».

Как уточняет proUA, любимым отдыхом Президента Виктора Януковича является охота. Одно из мест его хобби - Днепровско-Тетеревское государственное лесоохотничье хозяйство, неподалеку от Сухолучья Киевской области.

http://mycityua.com/news/country/2010/05/14/141551.html

9-го травня о 18:00 в приймальне відділення Голопристанської районної лікарні поступила мешканка с. Очаківське, жінка 1952 р.н., яка постраждала від укусу змії. Цього дня вона у полі збирала ромашку та випадково наступила на плазуна чорного кольору, який і вкусив її за ногу. Зараз потерпіла знаходиться в стані середньої тяжкості в реанімаційному відділенні, - повідомили КЕПУ у прес-службі МНС України.

Хочеться нагадати усім: це вже третій у цьому році випадок зіткнення з гадюкою. Не зважаючи на те, що змії Херсонщини не є найнебезпечнішими у світі й поступаються своїм південним сусідкам за силою отрути, не слід забувати про правила безпеки. Йдучи на природу, у степи чи ліси, взувайте щільне взуття й одягайте брюки з цупкої тканини. Перш ніж сходити з чистої стежки у траву, пошарудіть там довгою палицею і почекайте – дайте час небезпечним тваринкам утекти, оминайте буреломи й високий чагарник.



У заповіднику «Сколівські бескиди», що на Львівщині, випустили на волю шістьох зубрів, захищати їх буде навіть церква. Майже рік жили у вольєрі завезені з Німеччини цінні тварини - акліматизовувались та звикали до тутешніх умов. За цей час навіть привели на світ зубреня.

Святослав Олегович (зубролог): "Як Тимко народився, вони його оберігали, всяке чи приближення людини - вони вже гуртувалися в стадо, його в середину брали", - повідомляє 24 канал.

Після адаптації тварини ніяк не хотіли йти з вольєру - звикли до своїх опікунів. Тож довелося їх буквально виманювати на волю ласощами.

Василь Бандерич (директор Національного парку "Сколівські Бескиди"): "Підгодовували їх сіном, соломою, концентрованими кормами, зерносумішшю, а також капустою та буряками. Зубри занесені до родовидної європейської книги зубрів. Всі наші зубри, починаються на "Т": Тішка, Тіра, і наш український Тимко".

Тварини ще кілька разів повертатимуться сюди, аби попоїсти. І лише згодом забудуть дорогу до годівниці. На волі найбільшим ворогом зубрів є людина. Цього року на Буковині браконьєри вбили двох тварин. Це попри те, що за вбитого зубра дають до 15 років в’язниці з конфіскацією майна. Екологи навіть звернуться до церкви, аби священики закликали мешканців не нищити тварин.

Василь Бурмас (заступник начальника обласного лісового та мисливського господарства): "З браконьєрами важко говорити, їм говори не говори, це є злочинець, який іде просто за куском м’яса, для нього: що зубр, що мамонт - це є м’ясо, він не розуміє, що це є звір, якого відновлюють всі разом, гуртом, не тільки хтось один, а задіяно багато інституцій для того, щоб задіяти популяцію зубрів в Карпатах".

Утім, ласих до наживи важко зупинити, адже за одну тварину браконьєри отримують до 30 тисяч гривень. Зараз в Україні залишилося лише три сотні зубрів.

Автор: -
Источник: zaxid.net, 14.05.2010