Там, де є корм, завжди багато й мисливців за ним. У нашому місті його завжди багато. Люди залишають для себе та після себе стільки, що дикому звіру пройти повз усе це і не спокуситися, просто не можливо. Багато їх пристосувалися до нових місць життя.

Чи не найменш чисельним, на перший погляд, представником дикої фауни, який заходить у межі міста, а іноді й поселяється тут, можна вважати героя всім відомого популярного мультика про крихітку-єнота, звірка маленького, але дуже хороброго.

Будь-яка, хоч трохи обізнана людина, за бажання легко може виявити, наскільки глибоко й повсюдно єноти проникли в життя сучасного людства.

Передовсім, у людей єноти здебільшого асоціюються з чимось хорошим. Як доказ цієї тези запропонуємо кілька цитат із популярних „Сонників” – книг, які містять тлумачення снів (ось де справжній простір для використання методів дедукції):

„Якщо вам наснився єнот, єнотова шуба чи комір, чекайте коштовного подарунку”. „Побачити вві сні єнота – до прибуткової справи. Можлива пропозиція високої посади. Якщо ж уві сні ви вбили єнота, то на вас очікують почесті. Але ви не радітимете, тому що вони прийдуть до вас нечесним шляхом. Якщо вві сні ви годуєте єнота з рук, то знайдете вірного друга. Молодій дівчині такий сон віщує зустріч із майбутнім чоловіком”.

„Якщо вві сні ви бачите єнота, ви втомилися від прози буденності чи бажаєте відпочинку та розваг. Якщо вам наснилося, що ви стежите за життям єнотів, то в реальному житті вам посміхнеться удача!”

Воістину всенародна любов до цих тварин привела до виникнення різноманітних громадських організацій, які захищають саме єнотів від тієї частини людства, яка бачить у них виключно промислового звіра.

На цьому ґрунті, наприклад, у Росії, що славиться любов’ю до прав людини в усьому світі чи іншими добрими традиціями, навіть виникла партія – „Незаймані дівчата проти забою єнотів”. Ось так! Між іншим, нічого схожого щодо інших тварин не відбувається – очевидно, що, наприклад, до пінгвінів байдуже навіть незайманим.

Треба відразу ж поінформувати пересічного читача, що єнотами у нас чомусь називають двох звірів, які до того ж не родичі. Йдеться, власне кажучи, про єнота, який є представником родини єнотових і про єнотоподібного собаку з родини вовчих. Розрізнити їх за зовнішністю дуже важко, адже основна відмінність полягає у бакенбардах. У першого вони не справжні, бо утворені темними плямами хутра, в іншого – просто розкішні.

Єнот – переселенець із Америки й полюбляє селитися поблизу води, а упійману здобич – полоскати в ній, за що його називають „полоскуном”. Єнотоподібний собака – теж переселенець, але вже з Далекого сходу.

Нині ледь не всі фахівці одностайні у тому, що появу цих звірів у Європі можна вважати прикладом непродуманого втручання людини в природу.

Перший чисельний „десант” обох єнотів висадився в Німеччині у тридцятих роках минулого століття. Єнотоподібні собаки прибули в місцеві ліси завдяки старанням головного лісничого нацистського рейху Германа Герінга, який таким чином намагався урізноманітнити мисливські забави поблизу свого замку в Кірінхалле. Єнотів-полоскунів завезли в Германію хутровики для розведення на звірофермах, і під час бомбування якісь клітки зруйнували і звірки розбіглися хто-куди.

Заслуговує на увагу й ще одна версія, за якою єнотоподібні собаки потрапили на наші терени. В минулому столітті радянські зоологи також здійснювали акції розселення цього звіра для збагачення надходжень м’якого золота до державної скарбниці. Слід зазначити, що бурувато-сіре хутро єнотоподібного собаки хоча й не дуже гарне зовні, грубувате, але тепле, недороге й невибагливе. Ранньою весною після гону у звірків починається линяння. Спочатку випадає підпушок, а влітку – ость. До осені виростає нова шерсть.

Нині, через понад півстоліття, ці тварини перетворилися на справжнє лихо для Західної Європи, і саме завдяки Герману Герінгу їх часто-густо навіть обзивають „нацистами”. У тій же Німеччині їм оголосили справжню війну через те, що вони стали причиною величезних втрат врожаїв сільськогосподарських культур (особливо винограду). Особливо тривожною стала тенденція масового переселення цих тварин у загрозливих масштабах до міст, де вони захоплюють підвали і горища багатоповерхівок. Банди пухнастих крадіїв шастають нічними вулицями. Незвичайно моторні, вони перескакують із дерев на дахи будинків, лізуть по водостічних трубах. Щоправда, вони ще не навчилися красти автомобілі й виносити коштовності з квартир, проте вправно нишпорять по звалищах, перекидають сміттєві баки й крадуть корм у котів і собак. Найцікавіше – вони вже не бояться людей. Особлива небезпека пухнастої загрози полягає в тому, що на міських харчах єноти виростають до півтора метри завдовжки, й у разі агресії з їх боку, можуть загрожувати не лише домашнім тваринам, а й людям. Деякі шанувальники котів уже тепер рятують своїх улюбленців від войовничого єнотового плем’я. Вдень же нападники тікають у приміські лісочки, де спустошують пташині гнізда. Мисливці справедливо називають єнотів – „мітлою” угідь.

Це плем’я полюбляє невеликі переліски, луки з потічками чи водоймами, похилі схили. А от суцільно-шпилькових масивів уникає. Іноді селиться у старих норах борсуків і лисиць, але деколи риє їх сам. Узимку звір часто впадає у дрімоту на багато днів. Навесні в його раціоні переважає рослинна їжа, а влітку – м’ясна. Не гребує він жабами, дрібними гризунами, рибою, ягодами, соковитими плодами та зеленню. Така невибагливість забезпечує звіру місце під сонцем.

Не остання роль полчищ єнотів – у поширенні сказу.

Нині німецькі біологи ламають голову над розробкою стратегії вигнання непрошених гостей, вторгнення яких, схоже, сягає вже неконтрольованих масштабів. Щораз частіше з’являються повідомлення про те, що єнотів бачили тут і там, щораз частіше пишуть про збитки, завдані приватній власності у пригородах крупних мегаполісів, зокрема, Берліна, Франкфурта та Гамбурга.

У Касселі, наприклад, як стверджують захисники навколишнього середовища, на кожний квадратний кілометр міста припадає до півсотні єнотів, що вдесятеро більше, ніж у ближніх лісах!

А на Кіпрі нещодавно єнот знеструмив ціле місто. В Ардиппі звір заліз на стовп лінії електропередач, отримав удар током в 11 тис. вольт і зумовив двохгодинне знеструмлення. Попри потужний удар, єнот відбувся лише опіками, потім його впіймали й передали ветеринарам.

Німці поділилися на два табори: тих, хто вважає єнотів чудовими звірками і підгодовує їх, і тих, хто готовий знищувати їх, щоб позбутися тварин, яких називають справжньою чумою.

Дослідження біологів довели, що там, де люди знищують єнотів, тварини запросто компенсують кількість убитих новими! Найбільш ефективним методом для захисту будинків виявилося спилювання гілок, які тягнуться до горищ і покриття водостічних труб слизькою речовиною, щоб єноти не могли по них лізти. Це коштує дуже дорого, але воно, як свідчить досвід, вартує цього.

Що ж до Ураїни, то єнотова навала ще не на часі. Причому, швидше, завдяки старанням наших мисливських товариств, які намагаються втримати місцеву популяцію цих звірів під контролем. Воно й зрозуміло, адже одним із завдань культурного ловецтва є встановлення й утримання гармонії між диким світом і цивілізацією.

Источник: http://.За матеріалами з сайту huntingukraine.com.