Третій рік мешканці села Тумин Локачинського району потерпають від набігів диків кабанів.

Кажуть, «дзіків» розвелося стільки, що спасу від них нема. І не тільки в цьому районі, і не лише на Волині... На полях, котрі межують з лісами, стада вепрів вже знищили посіви зернових. Люди зібрали лише дещицю від вирощеного копіткою працею врожаю... Тепер звірі добираються до картопляних плантацій. Туминці бояться, що можуть залишитися і без другого хліба.

З вепрами пішла п'ята частина врожаю

Земля у тих краях непогана – добре родять і зернові, і буряки, і картопля. Але коли людям давали наділи під лісом, ніхто з них й подумати не міг, що господарюватимуть там не тільки вони. Бідкаються: вже третє літо не можуть сповна зібрати вирощене. І вина в тому не палючого сонця чи проливних дощів, а... диких кабанів. Вепри внадилися у поля і змітають з лиця землі і збіжжя, і бульбу.

Колись кабанів відстрілювали, їх не було стільки, як нині. Тепер навколишні ліси мають господаря – приватне підприємство «Ольвіта». А звірі – захисника, бо тут взялися за цілеспрямовану охорону та відтворення поголів'я диких тварин.

- Колись у наших лісах були лосі, олені, кози, – пригадує місцевий мешканець Ростислав П'ятоха. – Вони людей не боялися, виходили з гущавин, але шкоди на полях не робили. Цих звірів понищили. Тепер взялися розводити «дзіків». Комусь, може, то й добре, але для селян вже спасу від тих ненажер нема. Цілими стадами по наших полях ходять, толочать зернові, колосся об'їдають, картоплю риють. От я біля лісу посіяв гектар пшениці. То з вепрами пішло понад 20 сотих! Це п'ята частина врожаю. Що встиг – зібрав. Тепер молю Бога, аби бульби хоч трохи зосталося.

Люди кажуть, що внадилися кабани, тільки-но картопля почала зав'язуватися. Тепер та, що залишилася на полях, «відмолоджується». Але господарі не впевнені, що бодай якісь крихти від багатого врожаю вціліють. Бо навколо збіжжя вже майже нема (господарі зібрали), тож голодним вепрам нічого іншого не залишиться, як наступати на «другий хліб».

Повивозили на поля... собачі буди з псами

- Хай Бог боронить, щоб то таке робилося, – у голосі Ростислава Михайловича чути відчай. – Зайду в поле, подивлюся – ледь серце не стає. А що зроблю? Дзіка зловлю? Нас вже попередили: за убивство кабана «світить» 10 тисяч штрафу! А наші збитки хто підраховував?

Аби не мати проблем із законом, селяни взялися різними способами боротися з рохкаючим нашестям. Хтось робить опудала, розвішуючи на палях ганчір'я чи целофанові торби. Інші удосконалюють страшидло дзенькаючою склотарою чи бляшанками з-під консервів. Кажуть, дехто навіть змушений був тимчасову суцільну загорожу навколо посівів ставити.

- А мій сусід на поле буду з псом вивіз, – розповіла Антоніна Максимюк, завідувачка бібліотеки села Тумин. – Я вішала на палиці ганчірки, вмочені в «амінці», щоб смерділо навколо.

Дехто на краю городів багаття зі старих шин розкладає. Того запаху теж вепри не люблять. Але тоді вже із селянами-паліями поспішають боротися контролюючі служби. Тим часом, не наївшись досита на одному городі, свині йдуть на інший, менш захищений. Деякі поля після набігів кабанів зриті, наче свіжовиорані!

Люди журяться, а як далі давати раду з «дзіками», не знають. Користувачі тамтешніх лісів ніби й добру справу роблять – дбають про збільшення поголів'я диких тварин. Але ж чому селяни повинні жертвувати врожаєм, даремно вкладаючи в землю стільки тяжкої праці і коштів?

Хтось радить людям городитися, хтось – страхувати хліб від набігів диких тварин. Туминці ж наразі оббивають пороги чиновників, аби ті допомогли врегулювати поголів'я вепрів у навколишніх лісах. Ситуація справді напружена. Якщо селянам таки увірветься терпець, на полях може з'явитися отрута...

Коментар для «ВЗ»

Василь БУРМАС, заступник начальника Львівського обласного управління лісового і мисливського господарства

Свого часу я пропонував депутатам Верховної Ради (за прикладом цивілізованих країн) узаконити створення страхового мисливського фонду. Він міг би поповнюватися за рахунок відрахувань від продажу ліцензій на полювання, відстрілочних карточок, прибутків мисливських магазинів тощо. З накопичених у фонді коштів можна було би виплачувати компенсації селянам, обійстя яких потерпіли від диких тварин. Але до цієї ідеї депутати не прислухалися, питання відшкодування збитків не врегульовано...

Держава зобов'язує нас примножувати диких звірів, і ми це робимо. На Львівщині, зокрема у Турківському районі, також є випадки знищення цими тваринами сільськогосподарських угідь. Від небажаних візитів "лісових гостей" можна вберегтися з допомогою спеціальної "відлякуючої" речовини. Вона має смердючий запах, якого кабани не переносять. Щоправда, цей препарат дорогий – флакончик коштує близько 300 гривень, вистачає його на невелику площу. Можна відганяти кабанів з допомогою "електропастухів", вони набагато дешевші. За 2-3 тисячі гривень можна купити "електропастух", яким можна обгородити три тисячі квадратних метрів...

У будь-якому разі, працівникам мисливських господарств слід шукати компроміс із селянами. Але з рушницею іти на кабана в городі не можна...

Наталія КРАВЧУК, газета "Високий Замок"

Останнім часом у засобах масової інформації, та на телебаченні періодично з'являються сюжети про факти жорстокого поводження з дикими тваринами, яких використовують для фотографування та інших видовищних заходів.

У зв’язку з цим повідомляємо, що Мінприроди в межах компетенції, вживаються передбачені законодавством заходи щодо захисту тварин від жорстокого поводження, зокрема в частині виконання Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження".

Як повідомила КЕПУ прес-служба Мінприроди, територіальними органами Держекоінспекції упродовж I півріччя 2010 року проведено 949 перевірок, у тому числі 344 перевірки стосовно боротьби з незаконним використанням тваринного світу. До відповідальності притягнуто 785 осіб на загальну суму штрафів 81 тис. 326 грн., із яких стягнуто 71 тис. 856 грн.; до правоохоронних органів передано 12 матеріалів і вже порушено 3 кримінальні справи; загальна сума розрахованих збитків склала 687 тис. 423 грн., пред’явлено 30 претензій на суму збитків 174 тис. 935 грн., з яких стягнуто 9 претензій на суму 10 тис. 445 грн.; призупинено діяльність 5 суб'єктів господарювання.

Видано наказ Мінприроди від 20.08.10 № 349 щодо посилення контролю за дотриманням законодавства у сфері захисту тварин від жорстокого поводження.

Мінприроди звернулося до МВС, Держкомветмедицини і голів облдержадміністрацій щодо посилення боротьби з порушеннями законодавства про захист тварин від жорстокого поводження.

Крім того, міністерством направлено листи зоопаркам України про необхідність дотримання законодавства України під час здійснення операцій торгівлі об’єктами тваринного світу, зокрема недопущення продажу диких тварин особам, що не мають передбачених законодавством дозвільних документів на утримання та поводження з тваринами, а також проханням сприяти тимчасовій перетримці диких тварин, вилучених у порушників законодавства в галузі захисту тварин від жорстокого поводження, до прийняття відповідного судового рішення у встановленому законодавством порядку.

Також нагадуємо, що відповідно до ст. 25 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" та ст. 38 Закону України "Про ветеринарну медицину" використання тварин у видовищних заходах, у спорті, при організації дозвілля з метою прибутку допускається за наявності дозволу на таку діяльність, що видається центральним органом виконавчої влади з питань ветеринарної медицини.

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про тваринний світ" законність набуття у приватну власність об’єктів тваринного світу повинна бути підтверджена відповідними документами, що засвідчують законність вилучення цих об’єктів з природного середовища, ввезення в Україну з інших країн, факту купівлі, обміну, отримання у спадок тощо, які видаються в установленому законодавством порядку.

Якщо тварина, що утримується фізичною чи юридичною особою і ввезена в Україну з інших країн, належить до виду, занесеного до додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES), то на неї мають бути дозвільні документи, передбачені цією Конвенцією.

Відповідно до ст. 31 Закону України "Про тваринний світ" дикі тварини, що утримуються у напіввільних умовах чи в неволі без відповідного дозволу чи інших документів на право вилучення їх з природного середовища, що засвідчують законність їх набуття, вважаються незаконно набутими.

Згідно з ст. 32 Закону України "Про захист тварин від жорстокого поводження" органи внутрішніх справ мають вживати відповідних заходів у разі порушення законодавства про порядок поводження і утримання домашніх тварин. За жорстоке поводження з тваринами передбачена кримінальна відповідальність відповідно до ст. 299 Кримінального кодексу України.



Поки в країні призупинено сезон полювання у зв’язку із загрозою виникнення пожеж, єдине «законне» право вбивати мають тільки хижаки. А таких у наших рідних Карпатах чимало – починаючи від володаря гір ведмедя, закінчуючи борсуком. Особливо слід звернути увагу на вовка. Ця тварина останніми роками настільки звикла до людей, що практично перестала їх боятися. Як наслідок – сіроманець все частіше почав виходити до людей у села, шукаючи харчі. І подібні зустрічі далеко не завжди є безпечними для останніх. Одним словом, на Закарпатті вовк може стати справжньою проблемою...

Вовків бачили біля Ужгорода...

Два тижні тому Міжгірщину облетіла новина – вовки загризли в горах 5 лошат. Якби це сталося взимку – звична справа. Але поки що надворі літо і така поведінка хижаків справді дивує. Тим більше, що останнім часом для верховинців ось такі "літні" напади вже давно не новина.
"Ситуація з вовками в області є складною, – прокоментував ситуацію "Закарпатці" кандидат біологічних наук, доцент Ужгородського національного університету Людвіг ПОТІШ. – З одного боку є група науковців, які стверджують, що вовка слід віднести до Червоної книги України та не чіпати, з іншого – згідно останніх досліджень з'ясовано, що цих хижаків у наших Карпатах забагато і вони несуть шкоду мисливському і сільському господарству та, безпосередньо, людині". За словами Людвіга Потіша, у збільшенні чисельності вовка в Карпатах винні ми самі. Свого часу в Європі вирішили збільшити популяцію сіроманців, щоб ті остаточно не вимерли. Тобто, брали пару вовків, вони розмножувалися в безпечних умовах, а потім їх виводок випускали на волю. Останній раз подібний "випуск" європейці зробили 7 років тому. Відтоді кількість сіроманців, зокрема в Україні, виросла вдвічі, що призвело до того, що хижаки почали шкодити людині. А це стосується, в першу чергу, проживаючих на території Чорнобильської зони та Карпатських лісів, у тому числі і Закарпатської області. Згідно моніторингу повідом¬лень про зустрічі з людьми, науковцем складена наступна картина проживання вовка в нашому краї. Отже, найчастіше хижака бачили у Великоберезнянському, Перечинському, Ужгородському, Мукачівському, Воловецькому, Міжгірському, Рахівському районах. Зокрема, одна родина сіроманців оселилася на Маковецькому масиві, що тягнеться від села Оріховиці і до Чинадієва, що знаходиться в безпосередній близькості від великих міст Закарпаття. Бачили вовків і в курортних зонах: минулої зими сіроманців помітили в лижному Кострині. "Через їхню велику кількість почастішали напади на домашню худобу, – зізнається пан Потіш, – а подекуди, що значно рідше, і на людей". Так, подібний випадок був декілька років тому в селі Гайдош Ужгородського району. "Ввечері один селянин на своє¬му господарстві помітив, що вовк тягне його пса, – розповів Людвіг Потіш. –Вирішив свого улюбленця рятувати. Вовк на нього накинувся і відкусив декілька пальців на руці. До господаря підбігли інші люди й врятували його". І такі випадки не поодинокі. Щоправда, цифру назвати ніхто не може. Зрештою, подібні факти здебільшого приховують від громадськості, щоб не наводити паніку на людей. Те саме стосується і фактів нападу на худобу.
За інформацією науковця, нині в області проживає приблизно 58 вовків, і з кожним роком їх кількість зростає. Проте змінюється не тільки їх чисельність, а й поведінка. Як зазначив пан Потіш, хижак перестав полювати на свою природню здобич і все частіше починає шукати харчі там, де проживає людина. "Не секрет, що навколо нас є багато їжі: недоїдки, сміття та ж сама худоба, – зауважив він. – Погодьтеся, набагато легше піти схопити домашнього пса, який сидить на прив'язі, чи коня, в якого заплутані ноги, ніж бігати по всьому лісу за швидконогим оленем. Пам'ятаю, як мені розповідали люди, що бачили вовка, який тягнув собаку, а за 400 метрів від нього стояли дві козулі. З цього всього можна зробити висновок – вовк став "розумнішим". Недарма від нього походить собака..."

Інколи вовки полюють з людьми

До речі, в області під час полювання стався випадок, який є дуже красномовним доказом того, що вовк перестав боятися людей. Як розповів Людвіг Потіш, його знайомий одного разу полював разом... з вовком. Причому, сталося це абсолютно випадково. Мисливець побачив, що під час загонного полювання, за козулею бігає якийсь невідомий йому пес. Придивився уважніше, а то виявився "санітар лісу". Довелося його застрелити, адже здобич ділити на двох не доводиться.
Між іншим, це не перший випадок полювання хижаків разом з людьми. Вовки все частіше стали слідкувати за мисливцями, щоб забрати те, що ті не встигли.
"Якої шкоди може завдати сіроманець людині? Наприклад, за останню зиму вовки на нашій Верховині з'їли практично всіх собак, – розповів Людвіг Потіш. – Це, в першу чергу, стосується Міжгірщини, адже район досить слабо заселений, і до того ж, на його території розташований національний парк "Синевир", де полювати заборонено. Тобто почуває себе вовк там просто чудово".
Небезпеку хижак може становити і тим, що в краї ніхто не слідкує за його здоров'ям. Тому не відомо, скільки тих же вовків хворіють на сказ, який є досить небезпечним і для людей. До речі, в сусідній Словаччині цьому приділяють багато уваги. Зокрема, державна програма контролю сказу є однією з найвитратніших в країні.
На запитання – а що ж робити з цією бідою, Людвіг Потіш відповів, що слід просто слідкувати за їхньою кількістю. "Справжня шкода від вовка – це зникнення домашньої худоби, – повідомив він. – Можу вас заспокоїти: вовк не стане нападати на людину. Вона їй просто не цікава. І туристів у лісі їсти не стане. Єдине, хто може постраждати, так це пастух, адже він просто-напросто заважає сіроманцю полювати".

Про те, як ведмідь Щербицького ледь не з'їв людину

Але якщо вовк людину боїться, то сказати це про ведмедя язик не повертається. Тим більше, останнім часом значно збільшилися випадки контакту господаря Карпат із закарпатцями. "У 2004 році бурого ведмедя, який проживає на нашій території, внесли до Червоної книги, – повідомив Людвіг Потіш. – Тому не дивно, що його кількість збільшилася. І це на фоні Європи, де вже актуальне питання відстрілу ведмедя. Чому? Та тому, що там почастішали випадки, наприклад, у гірськолижних курортах Словаччини, коли клишоногі просто спускаються з гір у людські селища і порпаються в смітниках у пошуках їжі".
На Закарпатті ведмідь також все ближче підходить до людини. Декілька років тому молодого ведмедика бачили біля села Кам'яниця, що не так далеко від обласного центру. За словами пана Потіша, особливо їх багато на кордоні із Словаччиною та Польщею, тобто території Великоберезнянського району, зокрема біля сіл Буківцьово та Чорноголова, а ще на Рахівщині. "На власні очі бачив його з далекої відстані, – зізнається Людвіг Потіш, – коли він переходив з Чорногірського Менчула на гору Петрос". Найменше їх у Хустському та Міжгірському районах.
Як відзначив науковець, ведмідь не такий як вовк. Тому до людини у пошуках їжі не спускається. Та і зустрічається з нею хіба випадково. Наприк¬лад, якщо обидва збирають яфини в одному місці. Правда, ведмідь і не дуже тікає, якщо людину побачить. Це зрозуміло, адже ще хто кого має боятися...
Людвіг Потіш пригадує різні історії людей про зустрічі з господарями Карпат. Зокрема, одна з них трапилася на Рахівщині ще за радянської влади: "У місцевому господарстві, – розповів він, – чекали на приїзд першого секретаря ЦК КПУ Володимира Щербицького. Подейкують, що він особливо любив полювати на ведмедів. Для цього місцеві їх прикормлювали – носили мертвого коня або корову в ліс тощо. Зрозуміло, що в тих околицях з'явився клишоногий, якого так і назвали ведмідь Щербицького. Отже, об'єкт для полювання готовий, але пан Щербицький так і не приїхав. Та мисливця нема, а жертва залишилася. І її треба було добути. На справу пішов місцевий лісник разом з колегою. З невідомих причин вони відстали один від одного. Так ось напарник йде собі спокійно, чує як ззаду хтось дихає. Розвертається подивитися, а там... ведмідь Щербицького. Колега відразу втратив свідомість зі страху. Варто сказати, що ведмідь – мисливець прос¬то феноменальний. При такій масі він рухається майже непомітно і завжди нападає зі спини. Але того разу поласувати людиною йому не вдалося. Лісник помітив, що сталося і вистрелив у бурого. Як виявилося, поранив, тому герой-лісник пішов далі в ліс і добив його..." Пригадує пан Потіш й іншу моторошну історію: браконьєр одного разу вночі застрелив тварину. Він гадав, що це кабан. Пішов його добивати, а то виявився ведмідь. Поранений бурий вдарив його так, що зняв скальп з людини. Браконьєру взагалі не пощастило – мало того, що його довго лікували в лікарні і зашивали півобличчя, так ще й у в'язницю посадили за браконьєрство.
Проте, це поодинокі випадки. Зазвичай, володарі Карпат живуть спокійно і людей не чіпають. Поки їх не задінуть, звичайно.

Коти Карпат

Крім вовків та ведмедів, у карпатських лісах проживають й інші мисливці. Наприклад, з роду кошачих – рись або дика кішка. Остання – досить агресивна. За розповідями пана Потіша, одного разу ця тварина навіть накинулася на мисливця. Але це, скоріше, через самозахист. До речі, полював кіт так само як і вовк – чекав, поки людина вб'є когось, і раптом щось перепаде. Щодо рисі – то вона більш миролюбна. Контактів з людиною останнім часом не зафіксовано.
Найбільша популяція котів у районі річки Латориця – тобто від Чопа до Мукачева. Взагалі в області їх десь 300-350 особин. А рись водиться, здебільшого, у хвойних лісах. Їх в краї залишилося до 100 тварин. Тобто, якщо ведмедів та вовків у нас вистачає, то цих тварин слід рятувати. Серед інших хижаків Карпат можна назвати і лисицю, борсука, чимало птахів.
Як зізнався Людвіг Потіш, у людей знання про хижаків Карпат на рівні ХІХ століття, а вони ж, як і люди, змінюються. Але ми здебільшого навіть не хочемо це усвідомлювати. Зокрема, в Україні детальних досліджень зміни поведінки тварин не ведеться – занадто дорого. Тому ніхто не хоче визнавати, що вовк, наприклад, все більше адаптується до життя людини. І цілком можливо, що сіроманець одного дня просто зайде в людський дім, навіть не злякавшись людини. І невідомо, що цього разу стане його здобиччю...

Цікаві факти про закарпатських вовків:

– Карпатські вовки живуть не зграями, а родинами. Їх очолює одна вовчиця, яку оточують кілька різновікових самців. Також у родині живуть "переярки" – вовки, які ще не розмножувалися (3-4 вовки).
– В краї проживають три великі осередки вовків. На півночі краю – словацькі, на Верховині (Міжгірщина) – власне карпатські, на Рахівщині – румунські.
– Карпатський вовк може за день пробігти в горах 48-50 км.
– Місцевих вовків особливо любила радянська влада. Адже при перевірці колгоспів завжди можна було списати, наприклад, зниклих овець на вовків. Мовляв, вони їх з'їли і ніхто нічого зробити з цим не зміг.
– На Закарпатті трапляються вовки-самогубці. У село Великі Ком'яти, що на Виноградівщині, прибігла стара вовчиця. Подейкують, що прийшла туди спеціально, щоб її було легше вполювати. Такий самий випадок трапився і в селі Голубине Свалявського району. Цього разу це був старий вовк. Як виявилося, він був хворий на трихінельоз.

Цікаві факти про закарпатського ведмедя:

– Після зустрічі з ведмедем переважно всі люди мають затяжний шок від його розмірів.
– Вогню клишоногий не боїться – він йому цікавий, тому помилково рахувати, що вогонь захистить від хижака.
– Ведмідь їсть все, але потребує багато їжі. Для того, щоб назбирати необхідну кількість жиру на зиму (приблизно 50 кг), він з'їдає до 700 кг ягід або близько 500 кг кедрових горіхів, не рахуючи інших кормів.
– Ведмеді часто влаштовують барліг поблизу доріг, на вирубках, в інших місцях, які нерідко відвідуються людиною.
– Дорослі ведмеді ведуть одинокий спосіб життя. Якщо трирічному ведмедю вдається знайти ділянку лісу, не заселену іншим ведмедем, він поселяється там і оберігає її.
– Для більшості озброєних людей ведмеді небезпечніші, ніж для неозброєних. Чому? Напад пораненого ведмедя на людину – подія досить рядова, хоча нечаста, непоранений ведмідь нападає вкрай рідко. А звалити ведмедя навіть досвідченому мисливцю не так вже й легко, оскільки ведмідь дуже сильний і живучий

Автор: Денис Фазекаш, "Закарпатська правда", Карпатньюз
Источник: Закарпаття онлайн, 30.08.2010

Охотничьи угодья, принадлежавшие экс-депутату Виктору Лозинскому , переходят на баланс Гослесхоза.

Государственный комитет лесного хозяйства начал переводить на свой баланс лесные угодья, которые использовались охотничьим хозяйством "Голованевское». Это предприятие контролирует скандально известный экс-депутат Виктор Лозинский. Как сообщил «ДЕЛУ» председатель Гослесхоза Николай Шершун, его ведомство выполняет судебное решение.

Как сообщалось ранее, Высший хозсуд подтвердил законность требований прокуратуры по возвращению государству охотничьих угодий, незаконно переданных ООО "Охотничье хозяйство "Голованевское", общей площадью 26,4 тысяч гектаров. Постановлением кассационного суда от 11 августа 2010 отказано в удовлетворении кассационной жалобы ООО "Охотничье хозяйство "Голованевское" и оставлено в силе решение судов первой и апелляционной инстанций, которые также удовлетворили иск Генпрокуратуры.

Прокуратура установила, что охотничьи угодья на территории Кировоградской области предоставлялись частным структурам, связанным с Лозинским, с нарушением требований действующего законодательства. Сам Лозинский сейчас находится под стражей по подозрению в убийстве.

Как сообщало ранее «ДЕЛО», Кировоградская обладминистрация рекомендовала передать угодья Лозинского Голованевской и Ульяновской районным организациям Украинского общества охотников и рыбаков.

http://www.zagorodna.com/ru....in.html



Екоетнофестиваль "Гомільшанський Екотоп" відбудеться 25 - 26 вересня на території національного природного парку "Гомільшанські ліси" (Зміївський район Харківської обл.). Як повідомив сайт фестивалю, у його програмі - жива музика різних стилів (етно, фолк, рок), ленд-арт, майстер-класи, виставки народних майстрів, фотовиставки, конкурси та ігри, показ фільмів під відкритим небом, екскурсії нічним лісом. На виставках, зокрема, буде представлено екосувеніри, одяг з природних матеріалів, місцева сільгосппродукція. Також гостям буде запропоновано вегетаріанську їжу.

За словами організаторів, одна з головних цілей заходу - "ознайомити учасників з основами гармонійного і грамотного відпочинку на природних територіях, показати красу природи малої батьківщини і прищепити до неї любов". Фестиваль спрямований на популяризацію традиційних народних ремесел і способів природокористування.

Організатор заходу - національний природний парк "Гомільшанські ліси".

Автор:
Источник: STATUS QUO



250-килограммовый вепрь людей не боится – он привык, что ему дают что-то вкусненькое. У кременчугских лесников живут вепри, фазаны и даже лани. Их специально разводят, выкармливают и выращивают, а когда молодое поколение подрастает – выпускают во «взрослую жизнь». «ТелеграфЪ» накануне 19 сентября, Дня лесника, «пообщался» с дикой природой, побывав там, где живут прикормленные человеком звери.

Прямо посреди леса виднеются несколько построек. Это – охотничье - лесническое хозяйство. Рядом с ними находятся вольеры, представляющие собой огражденный кусок леса, где и живут животные. В первом вольере, к которому мы подходим, обитает кабаниха с четырьмя поросятами. При нашем появлении животные и не думают куда-то бежать – наоборот, ждут, что мы принесли им что-то вкусненькое:
– Здесь вот вода, – демонстрирует нам «условия проживания» этого семейства лесничий Михаил Павлов. – Мы в этом году специально пробили скважину, чтобы у них была вода, а то в прошлом году проблемы были. А вон там лужи. Мы воду наливаем и они барахтаются. Это для них счастье. Так они от клещей избавляются. В грязи им дышать нечем, вот они и гибнут.
Первые кабаны появились тут лет 5-6 назад. Тогда вышел президентский указ, согласно с которым надлежало разводить животных, чтобы увеличивать их численность в лесу. Когда-то зверей ловили на так называемые живоловушки – что-то вроде клеток с приманкой, которые захлопываются, когда животное туда входит. Но сейчас такой нужды нет – для дальнейшего воспроизведения потомства часть свинок просто оставляют, остальных, когда им исполнилось полгодика, выпускают в лес. А чтобы «пятачки» не вырождались, время от времени сюда заводят новичков из других охотничьих хозяйств.
Поодаль от самки с малышней расположился еще один вольер, гектаров на шесть. «Хозяин» этой территории, вепрь, килограммов 250, встречает нас у забора. Он – главная местная достопримечательность и вожак стада. Но, несмотря на свои впечатляющие во всех смыслах размеры, 250-килограммовый кабанчик ведет себя смирно и немного виляет хвостом. Лесники говорят – это значит, что он добрый, а вот если бы шерсть встала дыбом значит, дела плохи – пора “хватать руки в ноги”. Но шестилетний вепрь не собирается на нас кидаться – он знает, зачем пришел. Ведь люди уже приучили его к кормежке. Время от времени сюда наведываются школьные экскурсии, а детям за счастье подкормить животных чем-то вкусненьким. Любимые лакомства здешних обитателей – желуди, которые лесники собирают в окрестностях, и арахис. Еще в ход идут кукуруза, ячмень и свекла. Но довольно быстро после того, как кабанов выпускают на свободу, звери дичают и уже не жаждут общения с людьми.
Иногда встретить дикого кабанчика можно на обычном поле с кукурузой – животные, живущие в лесах, захаживают туда, когда стемнеет, чтобы безопасно подкормиться. Поэтому от «поисков кустов» в кукурузном поле ночью лучше воздержаться. Хотя лесники говорят, как правило, завидев вас, зверь просто убежит:
– Самый страшный зверь, которого нужно бояться, это человек. А животное, если встретит человека в лесу, убегает. Оно кинется на вас только в том случае, если не может убежать, – говорит начальник Кременчугского лесхоза Валентин Свириденко.
А вот с раненным вепрем лучше не связываться – его острые клыки могут доставить неповторимые ощущения.
Жизнь вепрей в вольерах не так уж сладка – два раза в год охотники завозят сюда на тренировку собак. Их запускают в вольер, где они гоняются за вепрями и вырабатывают охотничьи навычки.
– Бывает такое, что кабаны бьют собак. А было, что ветеринару пришлось зашивать свинью, – объясняет лесничий Михаил Павлов.
В вольере в это время происходит возня – небольшие свинки то катаются по земле, то устраивают любовные игры. Но, видимо, для игрищ не сезон – не всем здешним обитателям это нравится, и свинки норовят сбежать от “агрессоров”.

У кременчугских лесников живут вепри, фазаны и даже лани. Их специально разводят, выкармливают и выращивают, а когда молодое поколение подрастает – выпускают во «взрослую жизнь». «ТелеграфЪ» накануне 19 сентября, Дня лесника, «пообщался» с дикой природой, побывав там, где живут прикормленные человеком звери. Прямо посреди леса виднеются несколько построек. Это – охотничье - лесническое хозяйство. Рядом с ними находятся вольеры, представляющие собой огражденный кусок леса, где и живут животные. В первом вольере, к которому мы подходим, обитает кабаниха с четырьмя поросятами. При нашем появлении животные и не думают куда-то бежать – наоборот, ждут, что мы принесли им что-то вкусненькое:

– Здесь вот вода, – демонстрирует нам «условия проживания» этого семейства лесничий Михаил Павлов. – Мы в этом году специально пробили скважину, чтобы у них была вода, а то в прошлом году проблемы были. А вон там лужи. Мы воду наливаем и они барахтаются. Это для них счастье. Так они от клещей избавляются. В грязи им дышать нечем, вот они и гибнут.Первые кабаны появились тут лет 5-6 назад.

Тогда вышел президентский указ, согласно с которым надлежало разводить животных, чтобы увеличивать их численность в лесу. Когда-то зверей ловили на так называемые живоловушки – что-то вроде клеток с приманкой, которые захлопываются, когда животное туда входит.

Но сейчас такой нужды нет – для дальнейшего воспроизведения потомства часть свинок просто оставляют, остальных, когда им исполнилось полгодика, выпускают в лес. А чтобы «пятачки» не вырождались, время от времени сюда заводят новичков из других охотничьих хозяйств.Поодаль от самки с малышней расположился еще один вольер, гектаров на шесть.

«Хозяин» этой территории, вепрь, килограммов 250, встречает нас у забора. Он – главная местная достопримечательность и вожак стада. Но, несмотря на свои впечатляющие во всех смыслах размеры, 250-килограммовый кабанчик ведет себя смирно и немного виляет хвостом. Лесники говорят – это значит, что он добрый, а вот если бы шерсть встала дыбом значит, дела плохи – пора “хватать руки в ноги”.

Но шестилетний вепрь не собирается на нас кидаться – он знает, зачем пришел. Ведь люди уже приучили его к кормежке. Время от времени сюда наведываются школьные экскурсии, а детям за счастье подкормить животных чем-то вкусненьким. Любимые лакомства здешних обитателей – желуди, которые лесники собирают в окрестностях, и арахис. Еще в ход идут кукуруза, ячмень и свекла. Но довольно быстро после того, как кабанов выпускают на свободу, звери дичают и уже не жаждут общения с людьми.

Иногда встретить дикого кабанчика можно на обычном поле с кукурузой – животные, живущие в лесах, захаживают туда, когда стемнеет, чтобы безопасно подкормиться. Поэтому от «поисков кустов» в кукурузном поле ночью лучше воздержаться. Хотя лесники говорят, как правило, завидев вас, зверь просто убежит:

– Самый страшный зверь, которого нужно бояться, это человек. А животное, если встретит человека в лесу, убегает. Оно кинется на вас только в том случае, если не может убежать, – говорит начальник Кременчугского лесхоза Валентин Свириденко.А вот с раненным вепрем лучше не связываться – его острые клыки могут доставить неповторимые ощущения. Жизнь вепрей в вольерах не так уж сладка – два раза в год охотники завозят сюда на тренировку собак. Их запускают в вольер, где они гоняются за вепрями и вырабатывают охотничьи навычки.

– Бывает такое, что кабаны бьют собак. А было, что ветеринару пришлось зашивать свинью, – объясняет лесничий Михаил Павлов. В вольере в это время происходит возня – небольшие свинки то катаются по земле, то устраивают любовные игры.

Но, видимо, для игрищ не сезон – не всем здешним обитателям это нравится, и свинки норовят сбежать от “агрессоров”.

Так вот «...где сидит фазан»!

Фазаны появились в охотничьем хозяйстве не так давно. Их завезли сюда из другого района. Часть выпустили на свободу сразу, часть – оставили для разведения. Потомство в виде яиц фазаны отложили еще весной. Но высиживать птенчиков им не доверили – отправили в инкубатор. А когда они появились на свет, возиться с ними пришлось лесникам. Те, кто не погиб в «раннем детстве», какое-то время подрастают в вольере, затем их выпустят в лес.
– Приживется меньше 30-40 процентов, – говорит Валентин Свириденко. – Лисица, ястреб…Хищников на них хватает.
Самые красивые в вольере – самцы, с красными пятнышками вокруг глаз. А вот самки выглядят серо и неприметно. Лучше всего фазаны смотрятся весной, во время брачного периода.

Фазаны появились в охотничьем хозяйстве не так давно. Их завезли сюда из другого района. Часть выпустили на свободу сразу, часть – оставили для разведения. Потомство в виде яиц фазаны отложили еще весной.

Но высиживать птенчиков им не доверили – отправили в инкубатор. А когда они появились на свет, возиться с ними пришлось лесникам. Те, кто не погиб в «раннем детстве», какое-то время подрастают в вольере, затем их выпустят в лес.

– Приживется меньше 30-40 процентов, – говорит Валентин Свириденко. – Лисица, ястреб…

Хищников на них хватает. Самые красивые в вольере – самцы, с красными пятнышками вокруг глаз. А вот самки выглядят серо и неприметно. Лучше всего фазаны смотрятся весной, во время брачного периода.

«А черный лебедь на пруду...»

Еще в одном охотничьем хозяйстве живут утки. Для них отведено целое озеро. К ним присоединился и черный лебедь – явление редкое для нашего региона. Лесники говорят, вероятно, он отстал от стаи во время перелета. Теперь ему подрезали крылья, чтобы далеко не летел. Зимует лебедь вместе с другими птицами.

Для них делают прорубь, по краям кидают сено и разбрасывают корм. Пол лебедя так и не определили. Однако ему определенно не нравится одиночество – черная птица постоянно кого-то зовет. А вот общество других птиц прекрасного лебедя, кажется, напрягает. По крайней мере, он попытался избавиться от конкурентов по озеру – подрастающих утят.

Пугливые лани

Кременчугское лесничество включает в себя 4 района – Кременчугский, Глобинский, Козельщанский и Кобеляцкий районы, а это 34 тысячи гектаров леса. Их количество с каждым годом растет – на негожих для сельского хозяйства землях высаживают новые деревья. Так, за четыре года появилась 1 тысяча гектаров новых лесов.

«Телеграфу» лани вовсе не обрадовались. Едва заслышав приближение чужих, они забились в самый укромный уголок вольера и упорно не хотели выходить и позировать фотографу.

– А где лани? Я не вижу ланей. А ну, шугани их! – скомандовал лесничий, и работник лесхоза отправился в вольер.

– Сейчас они выбегут сюда, – шепотом говорит Валентин Свириденко. – Чужой голос услышали и испугались.

Наконец ланей удается увидеть. Их тут всего две – «мальчик», естественно, гордый рогоносец, и «девочка», которая обделена этим украшением. С потомством у них не получилось – то ли климат не подошел, то ли вольер не понравился, то ли слишком близки «кровные узы», говорят лесники. Еще в Кременчугское лесничество завозили красавцев оленей, но и у них дела с воспроизведением потомства пошли не лучше. У нас им места маловато – нужны просторы, а местные леса особой шириной не отличаются.

Кременчугское лесничество включает в себя 4 района – Кременчугский, Глобинский, Козельщанский и Кобеляцкий районы, а это 34 тысячи гектаров леса. Их количество с каждым годом растет – на негожих для сельского хозяйства землях высаживают новые деревья. Так, за четыре года появилась 1 тысяча гектаров новых лесов.

Автор: Виктория Мудрая
Источник: www.telegraf.in.ua,18.09.2010



Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та Федеральне міністерство навколишнього середовища, охорони природи та безпеки ядерних установок ФРН домовились про реалізацію низки проектів з розвитку мережі національних природних парків України.
Зокрема, Німецький банк розвитку KfW розпочав підготовку технічного завдання «Проекту сприяння створенню та функціонуванню природно-заповідних територій України» загальною вартістю 10 млн євро. Кошти буде спрямовано на підготовку наукових обґрунтувань та картографічних матеріалів щодо організації природно-заповідних територій, розробку проектів землеустрою, створення рекреаційних та еколого-освітніх центрів, забезпечення їх приміщеннями та здійснення природо-охоронних заходів в межах природно-заповідних територій тощо. Гроші будуть надані у рамках грантової допомоги.
Також, у жовтні-грудні 2010 року, з метою поліпшення матеріально-технічної бази національних природних парків України, Федеральним міністерством будуть надані 100 комп’ютерів. Також буде проведено стажування українських спеціалістів з питань охорони природно-заповідного фонду в Міжнародній академії на острові Вільм (Німеччина).
Під час візиту до Німеччини 13-16 вересня 2010 року делегація Мінприроди України на чолі з головою Державної служби заповідної справи Віктором Канцураком також взяла участь у нарадах з приєднання німецьких старих букових лісів до україно-словацького об’єкту Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО «Букові праліси Карпат».

Автор: -
Источник: Минприроды, 23 вересня 2010



В лесу под Малином (Житомирская область) редкий для нашей страны хищник, занесенный в Красную книгу, напал на грибников. К счастью, им удалось расправиться с опасным животным.

Справка "ФАКТОВ"

Рысь обыкновенная (лат. Lynx lynx) - вид млекопитающих из рода рысей. Длина тела от 80 до 130 см и 70 см в холке. Самцы чаще весят от 18-30 кг, самки - в среднем 18 кг. Живут 15-20 лет. При обилии пищи рысь живет оседло, при недостатке - кочует, в сутки способна проходить до 30 километров. Основу рациона составляют зайцы, охотится также на тетеревиных птиц, мелких грызунов, реже - на небольших копытных, вроде косули, изредка нападает на домашних кошек и собак. Лисиц уничтожает особенно решительно и злобно, даже когда в этом нет особой необходимости. Вопреки распространенным представлениям, никогда не прыгает на свою жертву с дерева, - предпочитает подкарауливать в засаде. При всей осторожности рысь не очень боится людей. Она живет в созданных вторичных лесах, в молодняках, на старых лесосеках и гарях.

На территории Украины популяция до 20 особей обитает в Полесском заповеднике (Житомирская область).

О том, чтобы заполучить в трофеи опасного хищника, наверняка мечтает каждый зверобой. Вот только кто мог предположить, что пятеро охотников со стажем встретятся с рысью, отправившись в лес за... грибами.
"Животное на крик не реагировало, а начало ходить кругами"

- Во вторник, 21 сентября, решили с друзьями грибов насобирать, - рассказывает непосредственный участник событий Виктор Ковальчук. - Было нас пятеро, все из Ирпеня охотники со стажем. Дружим давно. Отправились в сторону Малина. Проехали заброшенное село... Остановились в одном месте - ничего не нашли. Перебрались в другое. Навстречу идет бабушка с собачкой, а в руках - полная кошелка грибов. Решили поискать удачу здесь. Машину оставили на опушке смешанного леса, там поначалу невысокие деревья росли. Но дальше двухсот метров в лес мы не углублялись. Двое остались по опушке бродить. А я, Коля Радько и Юра Матохин чуть дальше отошли.

Я предложил ребятам разойтись: мол, чего кучковаться? Не успели сделать и несколько шагов, как Юра закричал: "Рысь!" Животное внезапно из кустов прыгнуло ему на спину. Он сумел сбросить его с себя - хорошо, что был в болоньевой куртке. Рысь соскользнула, оставив на одежде следы от своих когтей.

Мне вообще поначалу показалось, что это собака. После нападения рысь отбежала от нас метров на 20 и остановилась. Я взял в руки палку помощнее и начал кричать на нее - отпугивать. Но животное на крик не реагировало, а начало ходить кругами, потом вроде собралось уходить в лес.

Вдруг рысь резко развернулась и метров с трех прыгнула на Колю. Мне в тот момент она такой огромной показалась - выше Коли. Он успел лицо рукой закрыть. Рысь впилась зубами ему в руку, и вместе они завалились на землю. Коля под себя ее подмял и стал бить ножиком. А что того грибного ножичка? Тут и мы подскочили. Я давай зверюгу по голове палкой молотить. Правда, все боялся попасть Коле по ноге. А потом этой хищнице ножом под лопатку засадил... Какое-то время придерживали ее, пока не сдохла.

Перевели дух. Нашли толстую палку. Веревочка у кого-то в кармане завалялась. Привязали рысь за задние ноги к палке, перекинули палку через плечо, голова зверя до земли достала. Тяжелый оказался - килограммов 30. Вернулись к машине, стали Коле первую помощь оказывать. На руке - рваная рана, кровь из разорванной брови хлещет...

"Коля кроликов разводит, вот голодная рысь на него и напала"

В машине у одного из охотников-грибников лежала видеокамера, и он после схватки включил ее на запись. Мне удалось посмотреть отснятые кадры. Правда, хозяин камеры предусмотрительно отключил звук - уж больно много ненормативной лексики высказывалось.

Левая часть лица Николая была залита кровью, рука, которой он закрывался от хищника, сильно распухла. В ход пошла фляга с коньяком, которым пострадавший умывался, тщательно дезинфицируя полученные раны. Затем их смазали барсучьим жиром.

- Проверено на себе: барсучий жир - лучшее средство от ран, - считает Виктор Ковальчук. - Коля думал и внутрь коньяку граммов 100 принять (смеется). Но я предупредил, что после алкоголя наркоз не возьмет. Вот он сразу и перехотел. Ехали назад, уже немного успокоились и начали высказывать предположения, почему рысь напала на человека. Я - сварщик, от меня металлом пахнет, Юра - маляр, краской пропитался. А Коля кроликов разводит, вот голодная рысь на него и бросилась.

Привезли его в Ирпенскую клиническую больницу. "Покусала рысь", - объясняем в приемном покое. А там смеются. Только когда размотали руку и продемонстрировали раны, поверили. Врач попросил показать животное. Открываю багажник своего микроавтобуса, оттуда огромная рысья лапа (больше моего кулака) вываливается. А на лапе когти - с мой мизинец...

"На руке следы от зубов - сверху шесть и снизу три. На бровь четыре шва наложили. Слава Богу, глаз цел остался"

Вместе с Виктором мы отправились в больницу проведать 41-летнего Николая Радько. Телефон у мужчины в последние дни практически не умолкал - он теперь городская звезда. Вот только это приключение тут же стало обрастать неимоверными слухами. Одни говорили, что рысь напала на человека чуть ли не в самом Ирпене. Вторые тут же добавляли, что хищника выбросил в лес из домашнего зоопарка один из местных бизнесменов. Третьи описывали страшные раны, полученные грибниками в неравной борьбе.

- Вы присаживайтесь, - предложил нам Николай. - А я, пожалуй, постою.

- Что, належались в больнице?

- Нет. Место одно от уколов болит. Семь уколов сразу получил! Ох, еще до декабря колоть будут.

- Коля, страшно было?

- Хвастаться не буду, вот друзья знают. Испуга никакого не было. Шок возле машины начался, когда стал приходить в себя и осознавать серьезность ситуации. Потом коньяком и спиртом умылся - романтика! Хотя первые сутки морда этой озверевшей рыси перед глазами стояла - всю ночь уснуть не мог. Зверюга сдохла с открытыми глазами. Они такими большими стали, стеклянными, а потом взгляд остановился, в зрачках появились муть и перелив фиолетовый от солнца. И все... Буквально через десять минут окоченела. Моментально! Заяц, например, еще с полчаса не коченеет.

- Сильно травмировала вас эта хищница?

- На руке следы от зубов - сверху шесть и снизу три. На бровь четыре шва наложили. Слава Богу, глаз цел остался - не выцарапала. Вы же видео смотрели? Сразу извиняюсь, я там трошки поругался.

- Мне без звука показывали.

- Слава Богу (смеется). Знаете, я во время борьбы только один раз закричал, когда рысь меня за руку цапнула. От боли. А то все в тишине происходило. Помню только, что она зашипела, когда прыгнула на меня.

- А как жене сообщили о случившемся?

- Позвонил ей, когда первую помощь возле машины мне оказали. Говорю: "Ира, трошки неприятность у нас вышла. Кошечка маленькая напала на нас. Глаз мне немного расцарапала". Когда жена приехала в больницу и увидела ту "кошечку", потеряла дар речи. Шок у нее был. Придя в себя, предупредила: "Теперь ваши грибы - шампиньоны с базара!" А дочурка, ей скоро два годика исполнится, вообще отказалась идти ко мне на руки, чуть не разрыдалась. Только когда я окликнул: "Доня, це ж папка", пошла.

- У вас сильно пострадала левая рука. Надеюсь, вы правша?

- Левша! Глаз уже не беспокоит, а вот рука сильно болит. Но когда боролся с рысью, нож был в правой руке и колол я ее правой рукой. Как оно так получилось?

- Знаю, что вы охотник со стажем. Случались подобные инциденты на охоте?

- Нет. Хотя рысь видел много раз - в зоопарке, по телевизору (смеется). Кстати, вечером, накануне поездки за грибами, сижу дома, листаю "Справочник охотника", жена телевизор смотрит. Дочка пришла, вместе с ней книгу листать начали. Показываю лошадку, спрашиваю: "Кто это?" - "И-го-го", - отвечает. Переворачиваю следующую страницу, а там рысь. Дочка: "Киця!" Вот папке на следующий день и встретилась эта киця!

- Все, нет больше кици, - говорит другу Виктор.

- Да?!

- Ты же не захотел на память шкуру или голову взять. Вот в лаборатории в Вишневом сделали анализы и сожгли. Выяснили, что не бешеная. Кстати, в лаборатории посмотреть на рысь сбежались все, кто мог. В Киеве это первый случай. Да накануне вечером все соседи у меня фотосессию с мертвой рысью устроили (смеется).

- Николай, как вы думаете, откуда взялось это животное?

- Знаете, сколько рысей в Белоруссии? А в Полесье! Для рыси не составляет труда пройти 100-километровое расстояние. Если уже волков видели в 30 километрах от Ирпеня.

- Могла бы и та бабушка пострадать, которую вы встретили на опушке леса.

- Я извиняюсь, но по бабушке сегодня бы точно лепили вареники. Рысь просто загрызла бы и ее, и собачку. Слава Богу, хищница вышла на нас!

Мы пытались анализировать, почему животное бросилось на человека. Может, кормящей была? Но по самке видно было бы, что она только родила. У этой же - ни отвисшего живота, ни сосков. Может, она уже бросалась на людей? Посмотрели в интернете и выяснили: в Украине это первый случай нападения рыси на человека.

- Долго вам еще в больнице находиться?

- Завтра врач еще раз посмотрит руку, если ничего серьезного - последний укол антибиотика, еще одна прививка от бешенства - и домой! Пива нельзя, алкоголь тоже. Но самое печальное, врач сказал, что "этого" тоже нельзя. Я у врача спрашиваю: "Уточните - со своей женой или с чужой?" (смеется).

Кто знал, что такое с нами произойдет? По грибы ведь пошли! Никого не трогали. Жена вот теперь на охоту не пускает!..

Автор: Ольга ГУРИНА "ФАКТЫ"
Источник: Факты,



Серьезные случаи нападения хищников на людей произошли в конце минувшей недели. В Брянской области волк задрал пожилую женщину, в Сыктывкаре медведь тяжело ранил мужчину. Дикие звери выходят из лесов также в Новосибирской и Архангельской областях. По словам зоологов, виноваты лесные пожары, которые согнали зверей с привычных мест обитания, а также свалки на окраинах городов, которые привлекают оголодавших животных. Ветеринары предупреждают: массовые миграции животных могли способствовать распространению бешенства.

В пятницу в Брянской области милиционеры застрелили волка, который терроризировал села Климовского района. Хищник за сутки напал на людей десять раз. Пожилой женщине выжить не удалось, остальных пострадавших врачи спасли. Селян об опасности предупредили по радио, за волком охотилось больше 60 человек. Труп волка теперь исследуют на бешенство. «Людям, живущим возле леса, сегодня нужно быть осторожными, – предупреждает в беседе с «НИ» ведущий программы «В мире животных» Николай Дроздов. – Из-за пожаров животные потеряли свои места обитания и находятся в стрессовых ситуациях». «Звери, которые ушли из-за огня и не нашли себе нового места, начинают мигрировать», – подтверждает «НИ» директор по природоохранной политике Всемирного фонда дикой природы (WWF) Евгений Шварц.

Дикие животные традиционно не контактируют с человеком и при виде его бегут куда подальше, говорит «НИ» зоопсихолог Андрей Неуронов: «А вот если зверь намеревается напасть – это признак болезни». По мнению г-на Неуронова, экстремальное лето могло привести к распространению бешенства: «Когда звери спасались, они спасались толпой, а когда частота встреч между ними увеличивается – могут вырасти случаи заражения». Эксперт фонда дикой природы Алексей Вайсман в беседе с «НИ» успокаивает: «В природе бешенство распространяется не далеко, потому что больное животное быстро погибает. Со дня, когда бешеный хищник начинает кусать других животных, до дня его смерти проходит двое-трое суток».

Лесные пожары уничтожили пищу для травоядных животных, которые ушли или погибли, и теперь хищники голодают. В городах же хищников привлекают свалки как источник еды. Зоопсихолог Неуронов обращает внимание, что раньше на свалки приходили лисы и грызуны, а сейчас встречаются волки и медведи.

В Сыктывкаре в минувшую пятницу возле свалки медведь напал на 26-летнего Андрея Котикова. Спастись мужчине удалось только благодаря силе: он занимается тяжелой атлетикой и сумел сбросить с себя медведя. Несмотря на рваные раны на шее и голове, мужчина остался в сознании и сам вызвал себе «скорую помощь». Врачи зашили раны и обработали царапины. Сбежавшего медведя теперь ищут: на медвежьих тропах в лесу, куда удрал косолапый, положена приманка. В Новосибирской области медведи ограничиваются нападением на домашнюю живность: случаи зафиксированы уже в пяти районах. Департамент защиты животного мира области подготовил дополнительные разрешения на отстрел косолапых.

Массового выхода диких зверей на городские улицы не будет, успокаивает зоолог Неуронов: «Часть хищников погибла во время пожаров вместе со своим кормом».

Автор: АЛЕСЯ ЛОНСКАЯ
Источник: newizv.ru, 27.09.2010



25 и 26 сентября 2010 года впервые на территории Харьковщины прошел фестиваль посвященный охране природы. Главным организатором которого выступил национальный природный парк "Гомольшанские леса".

Попробовать себя в различных видах народных ремесел, побывать на диковинной экскурсии по ночному лесу мог каждый, кто решил посетить фестиваль "Гомольшанский экотоп -2010".

Целью фестиваля было привлечение внимания к природоохранным территориям, рационального использования ресурсов, гармоничного отдыха на природе, а также возрождение народных ремесел, пропаганда здорового образа жизни, развития творческого мышления.

Поскольку фестиваль являлся экологическим, то его территория была объявлена свободной от политики, алкоголя и наркотиков.

На экофестивале было чем заняться и без искусственных допингов. Действовали различные мастерские, две музыкальные сцены, литературный шатер, ночной кинозал, чайная, соревнования и квесты по территории национального парка, катание на телеге, увлекательные дневные и ночные экскурсии.

Приятную атмосферу можно было ощутить в чайной с травяными чаями и вегетерианскими сладостями. Ночью чайная служила кинозалом, где крутили фильмы связанные с природой и ее охраной.

Из зрелищных мероприятий гостей удивили фаер-шоу и поединки средневековых рыцарей.

На фестивале действовал информационный экологический пункт, в котором сотрудники национального парка и волонтеры раздавали буклеты национального парка и другие информационные материалы. Здесь же были представлены выставки нестандартной социальной рекламы, фотографий из национального парка "Гомольшанские леса" и другие интересные и полезные материалы.

Посетило фестиваль около 1000 человек.
За два дня посетители фестиваля попробовали себя в следующих мастерских:
Стрельба из лука;
Изготовление бандуры;
Валяние шерсти;
Славянская каллиграфия;
Изготовление головных уборов из природных материалов;
Изготовление куклы-мотанки;
Керамика;
Плетение и вязание из ниток;
Приготовление хлеба в золе;
Роспись по дереву;
Хатха-йога;
Плетение венков из природных материалов;
Оригами;
Лозоплетение;
Ковка.

На фестивале были представлены следующие выставки:
Картин в стиле вуд-ленд;
Картин художников Змиевщины;
Украшений из бисера;
Флейт из бамбука.

На малой сцене рядом со всеми выставками порадовали своими выступлениями фольклорный коллектив "Журавушка" (с. Чемужовка), ансамбли "Червона калина" и "Джерело" (г. Змиева), и ансамбль "Задончанка" (с. Задонецкое)

На большой сцене выступали следующие коллективы: Нараяна (Харьков), Insideout (Харьков), ЛихоЛесье (Донецк), Exotic Vibrations (Харьков), Любов Мольфара (Харьков), Amarok (Харьков), Roy Crank (Харьков), Бандурный цех под руководством Константина Черемского, хор народного творчества "Казацкая слобода". А также своим выступлением порадовал слепой кобзарь, Иван Иванович Попов, который поведал несколько дум по теме фестиваля.

Неоценимую помощь оказали просто люди. Это была физическая и интеллектуальная помощь, оборудование и финансы. Без помощников фестиваля не состоялось бы. Мероприятие было проведено на минимум средств, что также является охраной природы - рациональным использованием ресурсов.

Высказываем благодарность всем людям, которые согласились или вызвались помочь в организации и проведении фестиваля. Всем мастерам, волонтерам, поэтам, художникам, музыкантам и всем-всем, кто как-то участвовал в этом.
Организаторы планируют сделать экофестиваль ежегодным.

Автор фото: Яцюк Е.А., Ильницкая В.И., Влащенко С.В.
Ведущий специалист по рекреации
национального природного парка "Гомольшанские леса"
Ильницкая Варвара, 0662700048

Начальник отдела рекреации, экопросвещения и пропаганды
национального природного парка "Гомольшанские леса"
Биатов Антон, 0666275822

Автор: Ильницкая Варвара, Биатов Антон
Источник: ДОП м.Харків, 29 Сен, 2010

Популяція ведмедів у Буковинських Карпатах зростає. За словами першого заступника начальника головного управління лісового господарства ОДА Валерія Кашпора, впродовж останніх років ведмедів потроху більшає і на даний час їх налічується 23 особини.

Оскільки випасання худоби в горах триває до зими, ведмеді роблять набіги на легку здобич. Так, нещодавно на високогірній полонині Семенчук на Путильщині з'явилися два клишоногі. Вони зазіхнули на власність тутешніх сторожів, які охороняють майно колись розташованої тут військової частини. Увірвавшись до сараю, стали добиратися до коней, але зрештою задовольнилися свинею. Забивши тварину, забрали м'ясо з собою: ведмеді прикопують свіжину на декілька днів, і лише потім споживають.

Лісівники застерегли місцевих господарів від небезпеки нападів ведмедів у віддаленій гірській місцевості.

Автор: -
Источник: ukrinform, 7.10.2010



Давненько я не заходил на сайт Кировоградского областного управления, а зря. Сайт не только обновился внешне, но и «ожил». Особо радует состав авторов сайта – на Кировоградчине его наполняют коллективно и это правильно. Предлагаю Вам пропущенные новости за последние две недели. М.П.

Голованівська справа: кінець чи початок..?

Нарешті добігла кінця одна з найгучніших господарських справ, яка мала великий резонанс у суспільстві. Завершилася вона виконанням наказу господарського суду м. Києва від 21 серпня 2010 року. Кіровоградським обласним управлінням лісового та мисливського господарства 24 вересня 2010 року прийнято мисливські угіддя, які раніше перебували в користуванні ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське».

В той же день, обласне управління лісового та мисливського господарства передало мисливські угіддя державному підприємству «Голованівське лісове господарство».

Напевне, це єдиний варіант розв’язання проблеми, зумовленої низкою об’єктивних обставин, у тому числі суперечностей, що містить судове рішення.

Слід згадати, що до березня 2008 року мисливськими угіддями користувався Голованівський лісгосп на підставі рішення обласної ради від 14 листопада 1997 року № 105, відповідно до якого термін користування мисливськими угіддями закінчувався 14 листопада 2012 року.

У зв’язку з фінансовими труднощами, ДП «Голованівський лісгосп», зіславшись на закон, добровільно відмовився від користування мисливськими угіддями, а тому обласна рада пунктом першим рішення № 424 від 21 березня 2008 року достроково припинила право користування.

Одночасно, мисливські угіддя, від яких відмовився лісгосп, були передані в користування ТОВ «Мисливське господарство «Голованівське».

Рішенням господарського суду м. Києва від 22 лютого 2010 року рішення обласної ради від 21 березня 2008 року № 424 скасоване у повному обсязі, тобто скасоване і в частині дострокового припинення права користування мисливськими угіддями ДП «Голованівський лісгосп». Отже, мисливські угіддя повинні бути повернуті ДП «Голованівський лісгосп».

Разом з тим, суд прийняв рішення про повернення мисливських угідь обласному управлінню лісового та мисливського господарства.

Таким чином, за наявності зазначених суперечностей, обласне управління прийняте оптимальне у даній ситуації рішення: прийняти мисливські угіддя та передати їх ДП «Голованівський лісгосп».

Одночасно, з метою уникнення порушень чинного законодавства, обласне управління звернулося до столичного господарського суду із заявою про роз’яснення його рішення.

Хотілось би вірити, що на цьому буде поставлена крапка у поневіряннях державного мисливського фонду, якщо ДП «Голованівський лісгосп» знайде резерви для забезпечення належного ведення мисливського господарства.

Не слід при цьому забувати, що по-перше фінансова криза, яка до цього часу міцно тримає всю країну, не обійшла державні підприємства, а по-друге те, що першочерговими завданнями лісгоспів є ведення лісового господарства, догляд за лісовим фондом, його відтворення та охорона. Крім того, Голованівський лісгосп є державним комерційним підприємством, яке повинне бути прибутковим. А тому не факт, що повернення мисливських угідь підприємству зміцнить його фінансове становище. Адже ведення мисливського господарства полягає не тільки в організації полювання, а перш за все – у виконанні біотехнічних заходів, тобто у створенні належних умов для мисливських тварин, їх підгодовування та відтворення. А це - немалі кошти!

Якщо Голованівський лісгосп не зможе фінансово забезпечити ведення мисливського господарства, знову постане питання про передачу мисливських угідь в користування іншій юридичній особі і проблема у вигляді погоджень власників і користувачів земельних ділянок, яких у межах угідь близько трьох тисяч осіб у черговий раз затягне прийняття рішення на невизначений строк. Адже і у новій редакції Закону України «Про мисливське господарство та полювання» стаття 22 вимагає, щоб подання територіального органу з питань мисливського господарства на передачу в користування мисливських угідь було погоджене власниками або користувачами земельних ділянок.

Доволі цікава ситуація, схожа на вічне питання: що було раніше: курка чи яйце? У даному випадку, як може бути підготовлене подання обласного управління до обласної ради, коли ще немає погоджень користувачів або власників земельних ділянок? Або як можна збирати погодження не маючи підготовленого подання? Очевидно, треба погоджувати не подання, а насамперед майбутній користувач має отримати згоду землекористувачів або землевласників на надання йому у користування мисливських угідь.

І цю проблему можна було б вирішити навіть на рівні існуючого законодавства шляхом встановлення сервітуту, яким би визначався обсяг прав щодо користування земельними ділянками для ведення мисливського господарства.

Оптимальним вирішенням питання було б виключення з тексту статті 22 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» норми щодо погодження на передачу мисливських угідь у користування власниками або користувачами земельних ділянок. В такому разі обласні управління лісового та мисливського господарства мали б можливість пропонувати обласним радам визначати майбутнього користувача мисливських угідь за умовами конкурсу. Це дало б додаткові важелі впливу на користувача мисливських угідь та стало б запорукою інтенсивного розвитку мисливського господарства.

Тетяна Коваленко,
Завідувач сектором юридичного забезпечення Кіровоградського ОУЛМГ